• п’ятниця 30-го липня 2021
  • Меню

Хід подій в Білорусі і чому революціонерам все ж не вдалось досягнути свого

09:54, 23-го квітня 2021 · Джерело: institutedd.org

Хід подій в Білорусі і чому революціонерам все ж не вдалось досягнути свого
Зниження протестної активності в Білорусі сьогодні для багатьох є свідченням поразки білоруської “революції”. Дійсно, режим стабілізував ситуацію і тиск на нього з боку протестно налаштованої частини суспільства значно знизився. Але чи можна наразі однозначно констатувати, що протестні акції в Білорусі не досягли ніяких результатів?

Проблема багатьох оглядачів білоруських протестів полягає у тому, що тут часто спрацьовують завищені очікування. Тобто протести у Білорусі сприймались як революція1, що у строго науковому розумінні нею не було. Таке некоректне застосування поняття спрацювало на те, що уся повнота політичної реальності в Білорусі залишається не осмисленою. Питання щодо результатів протестів теж розуміється спрощено. Тут варто виокремити декілька ключових аспектів.

Насильство. Будь-який авторитарний режим опирається на два стовпи: на культурну гегемонію через ідеологію та на насильство, для якого використовує силові органи, функція яких у спокійних умовах полягає у підтримці домінуючого порядку, а у ситуаціях загрози цьому порядку - у репресіях та каральних акціях. Відомий італійський філософ та соціолог Антоніо Грамші, який був репресованим фашистським режимом Муссоліні, недарма зауважував, що “держава є гегемонією, закутою в броню примушування» [Грамши А. Искусство и политика. URL : http://soc.lib.ru/su/626.rar]. Це означає, що пануюча група досягає згоди та покори підлеглих двома способами: 1) формує необхідну картину світу за допомогою ЗМІ, освіти, пропаганди; 2) застосовує жорсткі державні механізми, в тому числі насильство. Тоді, коли культурна гегемонія перестає працювати і режиму починає загрожувати протестна активність суспільства, тоді виникає два основних сценарії: або стабілізація через демократичні процедури (наприклад, вибори) або застосування насильства. Для останнього ключовим є лояльність тих, кого використовують для збереження режиму.

З цього випливає і логічне питання: за яких умов можливий ненасильницький переворот? Відповідь на це питання не є простою, адже успіху “ненасильницької революції” може сприяти багато факторів: компромісне рішення в середині політичного класу (наприклад, перехід України до парламентсько-президентської республіки під час Помаранчевої революції), добровільна відмова від боротьби пануючої фракції політичного класу, застосування розвинених демократичних процедур, криза лояльності в середині державного апарату. Але такі сприятливі умови складаються не завжди. Якщо режим зберігає лояльність силовиків, то це означає, що вони скоріш за все виконуватимуть і сумнівні накази, і виявлятимуть жорстокість до протестуючих. Так сталось у Білорусі, де вірні Лукашенко силовики стали відомі масовими звірствами. При цьому білоруські протестувальники демонстрували відданість мирному характеру протестів. Якщо згадати український Євромайдан, то його перемога засновувалась аж ніяк не на мирних акціях. Це було жорстке силове протистояння, яке загрожувало збільшенням масштабів насильства з обох боків. Тікати з країни Януковича змусив страх за своє життя, а не мирні акції. Тут не можна не згадати відому тезу про насильство, як повальну бабку історії. З цього випливає висновок, що за умови лояльності силовиків та неготовності режиму до компромісів “мирна революція” не підходить для швидкої зміни влади у авторитарній країні. Білоруський режим добре спрацював на рутинізацію протестів, що вплинуло на їх затухання. Звичайно, що не варто також ігнорувати фактор Росії, яка демонструвала готовність до силового втручання в Білорусі, а також страх перед “українським сценарієм”. Все ж найважливішим є те, що режим спромігся зберегти свою консолідованість, що добре продемонстрували силовики.

Але це примарна перемога. Скоріше це відстрочення змін. Білоруське суспільство стало іншим і цей факт неможливо ігнорувати. І ця “іншість” білорусів, їх відмінність від архаїчного режиму сьогодні проглядається в результатах досліджень, яких стає все більше.

Розкол. Найважливішим результатом “білоруської революції” стала делигітимація режиму Лукашенка. Голосування на президентських виборах було протестним, а довіра до ключових державних інституцій, в тому числі і до президента, сьогодні надзвичайно низька. Але важливим є й той факт, що незначною довірою користуються силові органи. Саме вони є одним з основних стабілізуючих режим факторів. Таким чином, між значною частиною білоруського суспільства та елітами виникає глибокий розкол. Крім цього, протести показали справжнє обличчя режиму: його жорстокість та агресивність, які дозволили придушити “революцію”, але не зупинили її. Протестність білорусів пішла у підпілля, вона стала почуттям дискомфорту для тих, чиї права були порушені і чий голос був не почутий. Саме це для Лукашенко є найнебезпечнішим, адже давно відомо, що глибокий розкол між елітами та суспільством є однією із передумов дестабілізації. В умовах жорстких і неповоротких авторитарних режимів це особливо небезпечно для внутрішнього миру.

Білорусь - не Росія. Білоруське суспільство більш прозахідне. Тут важко ігнорувати фактор впливу білоруських сусідів. Задовго до останніх президентських виборів зовнішньополітичні орієнтації білорусів стали проєвропейськими. Ще у 2011 році половина білорусів між вступом в ЄС і об’єднанням з Росією вибирала ЄС, тоді як на користь РФ висловлювалась третина. Звичайно, що треба розрізняти ставлення до російської моделі управління і ставлення до російського народу. Через глибокі історичні та культурні зв’язки росіяни є ближчими білорусам, ніж європейці. Але зовнішньополітичні орієнтації - це вираження ставлення до моделі управління суспільством, рівня життя і демократії, а не до народу. Звісно, що Росія в контексті державної моделі управління є менш привабливою не тільки для білорусів, але й для інших країн Східної Європи.

Як висновок, варто сказати, що не зовсім правильно говорити про поразку “білоруської революції”. Вона стала вираженням тих змін, які відбулись всередині білоруського суспільства. При цьому вона їх і поглибила. Навіть те, що протестна активність спала не означає, що “революція” закінчилась. Вона пішла у підпілля і виразилась в кризі інституційної довіри. Тепер все залежатиме від того, наскільки гнучким буде білоруський режим і як поводитимуть себе такі впливові сили як Польща та РФ. У будь-якому випадку залишається сподіватись на те, що білоруський народ житиме у спокої та внутрішньому мирі.

1 революція - 1) корінна якісна зміна, різкий стрибкоподібний перехід від одного якісного стану до іншого, від старого до нового; 2) корінний переворот в житті суспільства, що призводить до ліквідації віджилого суспільного ладу та утвердження нового, більш прогресивного (Осипов Г. Социологический энциклопедический словарь. URL : https://www.isras.ru/files/File/publ/Scan_2018/Soc_entsikloped_slovar_1998.pdf )

Автор
Олександр Ковтун
Думка авторів та відвідувачів сайту може не співпадати з думкою редакції.