• субота 24-го жовтня 2020
  • Меню

Угорське «вето» євроатлантичній інтеграції України в контексті неoімперіалістичного виклику

12:25, 21-го червня 2020 · Джерело: institutedd.org

Угорське «вето» євроатлантичній інтеграції України в контексті неoімперіалістичного виклику
Майже три роки не відбувається засідань Комісії Україна-НАТО (КУН) високого рівня (глави держав та урядів, міністри оборони, міністри закордонних справ тощо) через вето Угорщини.

Запевнення партнерів в Альянсі стосовно того, що відсутність таких засідань не впливають суттєво на стан та перспективи співробітництва України з НАТО мають підстави, втім відсутність функціонування такого важливого інституційного механізму, передбаченого Хартією про особливе партнерство між Україною та НАТО 1997 р. не може не мати негативних наслідків. Блокування КУН, в умовах, коли Україна фактично перебуває у стані війни є небажаним.

Угорщина однією з перших визнала незалежність України, а згодом стала одним із ключових регіональних партнерів. Вже 6 грудня 1991 р. був підписаний базовий договір (Договір про основи добросусідства та співробітництва між Угорською Республікою і Україною) між двома країнами. Політична співпраця поглибилась після того, як Угорщина приєдналась до НАТО та ЄС, а Україна зробила європейський та євроатлантичний вектори пріоритетними у своїй зовнішній політиці. У 2014 році, коли Україна підписала Угоду про Асоціацію з Європейським Союзом, Угорщина підтримала прагнення України, що було підтверджено пізніше, зокрема, не лише підтримкою візової лібералізації для України, а й дозволом на тимчасову працю для українців, що приїзджали за «безвізом». Угорщина, як країна-член НАТО та ЄС, не одноразово підкреслювала у своїх офіційних заявах важливість підтримувати Україну всією євроатлантичною спільнотою.

Прийняття Закону України «Про освіту» у вересні 2017 року стало початком конфлікту України з сусідніми країнами – Польщею, Румунією, Угорщиною. Лише Словаччина не робила гучних заяв, обмежуючись констатацією того, що закон про освіту – то внутрішня справа України. Стосунки з Польщею та Румунією з цього приводу вдалося доволі скоро обладнати, проте позиція Угорщини залишалася незмінною. Між країнами-сусідами, відносин між якими характеризували взаємодопомога, співпраця, взаємна підтримка в 2017 році виник конфлікт, який у зв’язку з політичними рішеннями переріс до таких дій, як вислання дипломатів, інформаційна боротьба, посилення внутрішньої напруги між центральною владою та угорською національною меншиною в Україні. В НАТО, в цілому, солідарні з позицією Угорщини щодо захисту прав національних меншин. Угорщина входить "Бухарестської дев’ятки" (Б9), неформального об’єднання посткомуністичних країн НАТО Центрально–Східної Європи. В Б9 є правило: публічно не коментувати і не критикувати зовнішню політику один одного. В цьому контексті Україні не варто розраховувати на підтримку країн-членів НАТО в сучасному конфлікті з Угорщиною.

Угорська етнічна меншина, яка проживає на Закарпатті, за короткий період часу опинилася в епіцентрі геополітичної боротьби. Етнічні угорці проживають на території сучасної України з кінця IX ст. Переважна більшість угорців (майже 97 %) населяє територію Закарпатської області є іредентою. Реалізація інтересів угорської геополітики вимагає від уряду держави забезпечення підтримки угорської нації в цілому, не лише тих, хто проживає на території саме Угорщині.

Водночас не можна не згадати неоімперіалістичний російський чинник. Суттєві зміни в угорсько-російських відносинах розпочалися з 2010 року, з другої каденції прем’єр міністра Віктора Орбана. Об’єктивно угорсько-російські відносин можна назвати найкращими, що є між країнами-членами НАТО та Росією після початку агресії РФ в Україну. Водночас Угорщина продовжує підтримувати санкції проти Росії.

В Україні часто можна почути посилання на «руку Кремля» й на те, що конфлікти України із сусідами відповідають інтересам Москви. Безумовно, це так. Втім цей аргумент навряд чи стане переконливим для Будапешта. Краще все ж таки зробити ставку на аргумент щодо того, що двосторонній конфлікт підриває потенціал самих Угорщини та України. Варто мати на увазі, що в Угорщині, з одного боку російські медіа не мають впливу на інформаційний простір, а з іншого, при владі в Будапешті значною мірою, такі сили, які часто критикують ЄС та Захід. І тези їхньої критики збігаються з позицією Росії. Напевно, це єдина країна Європи, де меседжи Кремля настільки розповсюджені в центральних медіа, а не лише в російських чи проросійських. Це може викликати певне здивування: занадто коротка є історична пам’ять угорського суспільства: не згадується придушення угорської антиґабсбургзької революції 1848-1849 рр. та радянське вторгнення 1956 р.

Вирішення даного конфлікту можливо за наявності політичної волі з обох сторін. Підґрунтям має бути імплементація рекомендацій Венеціанської Комісії щодо закону про освіту на чому акцентує увагу НАТО.

Бажання угорців утвердити свою ідентичність можна зрозуміти: по-перше, тривале гноблення у чужих державах і виснажливі визвольні змагання; по-друге, унікальна пам’ять про «віднайдення батьківщини» і оточення неспорідненими етносами; і по-третє, Тріанонський договір, який угорці досі вважають національною трагедією (цього року 4 червня йому минуло 100 років).

Очевидно, що національні питання в обох державах стали засобом мобілізації електорату й залишаться ним ще протягом тривалого часу. Національні гасла, історичні міфи та етнічні символи набагато простіше застосовувати в політичній боротьбі, ніж непопулярні та складні реформи. Межа між патріотизмом та ксенофобією чи етнічною ворожнечею має бути проведена спільними зусиллями. Проте, на жаль, це не реально в осяжному майбутньому. За Угорщиною в українському суспільстві міцно закріпився імідж недруга. Навіть експертні опитування ставлять Угорщину на друге місце серед держав, ворожо налаштованих до України (відразу після РФ, з відривом від усіх інших).

З початку 2020 року в українсько-угорських відносинах спостерігаються певні оптимістичні тенденції. Очевидно, що збереження вето завдає реальної шкоди іміджу Угорщини, в тому числі демонізуючи її в Україні.

Об’єктивно, Угорщина є політичним, безпековим, економічним, культурним й інтеграційним союзником України. Варто усвідомити, що Україна та Угорщина – частини єдиного регіону, налагодження співпраці та підтримка спільної згоди в якому може суттєво розширити можливості обох країн, тоді рівень ескалації конфлікту можна буде тримати під контролем. Регіональний рівень може відкрити нові горизонти для обох держав, якщо вони зможуть вийти із полону мислення виключно категоріями сьогоднішнього дня. Таким чином неімперіалістична політика Росії тут не буде мати успіху.

Ігор Тодоров
професор кафедри міжнародних студій та суспільних комунікацій Ужгородського національного університету