• вівторок 18-го травня 2021
  • Меню

Свобода совісті та безпека держави. Виклики для Польщі і України.

10:58, 19-го квітня 2021 · Джерело: institutedd.org

Свобода совісті та безпека держави. Виклики для Польщі і України.
Віра та релігія є явищами, котрі спрямовують думки людини до вічності. Відповідно оптика вічності накладена на інституційний вимір церков та релігійних організацій закладають світоглядний, ментальний та ідентичнісний вплив на суспільні і політичні процеси в межах країни у стратегічній перспективі. Водночас це може відбуватись як на тезі, так і антитезі щодо релігійних парадигм.

Перебування індивіда частиною інституціаналізованої релігійної спільноти і водночас громадянином певної держави породжує подвійні права і обов’язки, які він добровільно приймає на себе. За нормальних умов вони співіснують у його свідомості паралельно у приватному і публічному вимірах. Проте такий ідеальний варіант рідко коли існує в дійсності. Переважно, якщо говорити про ортодоксальне християнство (православ’я та католицизм), можемо спостерігати два варіанти – домінацію у особи секулярної частини або релігійної. Секулярна своєю чергою може виявлятися у відторгненні релігії, опонування їй або не винесення релігійно-світоглядних елементів у публічну площину. При домінації релігійної частини дихотомія відбуватиметься у спосіб превалювання релігійних сприйнятих правд (у широкому значенні) або у м’якому варіанті інтерпретація громадського буття крізь призму релігійності зведеної до універсального гуманізму. Для держави в стратегічному аспекті безпеки важливою є кількість активних релігійних громадян з поміркованими варіантами світогляду, а також відсутність релігійних спільнот котрі б діяли деструктивно щодо неї.

В контексті порівняння релігійного фактору в Польщі і Україні варто зазначити, що в світському правовому полі віра та релігійні практики є частиною прав і свобод людини, а саме свободи совісті. Нормативна база спирається на ст. 9 ЄКПЛ (свобода думки, совісті та релігії). Водночас конституційні положення містять відмінності. Так ч. 1 ст. 53 Конституції Польщі гарантує свободу совісті та релігії, ч. 3 ст. 53 КП гарантує право батьків до релігійного виховання дітей, ч. 4 ст. 53 допускає викладання релігії в школі. В українському варіанті ст. 35 Конституції гарантує прав на свободу світогляду та віросповідання, не містить згадки про право батьків на релігійне виховування дітей та відокремлює школу від церкви. Ці відмінності є наслідком історично різнозумовлених ситуацій в царині релігії в цих країнах та відображаються, частково, в профільному релігійному законодавстві. Тут варто відмітити, що у польському випадку окрім загального закону діє двостороння угода – Конкордат між Апостольською Столицею та Республікою Польща від 23 липня 1993 року, котрим врегульовано відносини між державою та панівною Католицькою церквою. В українському подібна угода відсутня, оскільки, хоч і існує формальна більшість громадян котра сповідує православ’я, але без об’єднаності в одній релігійній структурі, а також є істотно більша кількість вірників інших конфесій та релігій. Наявні розбіжності в правому регулюванні і фактичному стані створюють відмінні виклики в галузі безпеки в країнах сусідках.

В період від зміни влади у Польщі у 2014-2015 роках і обіймання її партією "Право і справедливість" загальний суспільний розкол в країні поглибився. Одним з чільних факторів поділу виступає релігія. Топ теми, котрі ділять поляків із його залученням це: питання прав ЛГБТ спільноти, рішення Конституційного трибуналу з загострення антиабортивного законодавства, права жінок тощо. Маніпулюючи цими питаннями правляча політична сила активно використовує велику частину ієрархії та представників Католицької церкви при їх обговоренні. Градусу світоглядному поділові на релігійному ґрунті додають оприлюднені фінансові зловживання інституцій КЦ та кількості прихованих церковними структурами випадків педофільських злочинів зі сторони кліру. Варто зазначити, що поділ існує і всередині самої Католицької церкви на радикальне і помірковане крило, котре перебуває у меншості. І його істотність стала більш явною під час триваючої пандемії коронавірусу, коли саме в радикальному крилі знайшли опір рухи проти щеплень та різноманітні групи, котрі висувають теорії змови про походження або й взагалі існування цього вірусу.

На тлі вище окресленої суспільної проблематики релігійний чинник стає підживленням крайніх правих і лівих настроїв. Перші використовують його як елемент ідеології, наголошуючи на «традиційних цінностях», католицькості як ознаці "справжнього поляка" протиставляючись «лаїцькому» Брюсселю та нагнітаючи негативне ставлення до структур Європейського союзу. Другі використовують католицизм як безкритичний агітаційний образ ретроградного ворога, котрому протиставляється політика ідентичності. Акцент на ній своєю чергою відволікає суспільство від безпекових загроз ставлячи на перше місце проблему нерівності суспільних груп. В далекосяжній перспективі по зміні влади і можливій хвилі антиклерикалізму можливим є загострення даного протистояння, що істотно послабить польську сферу безпеки.

Додатково варто зазначити, що до радикальних польських католицьких кіл близькими є так звані кресові організації, котрі педалювали питання Волинської трагедії надаючи фінансово-організаційну підтримку, ще до нормативного закріплення дефініції геноциду щодо неї у 2016 році. Одним з головних українофобів у Польщі є отець Тадеуш Ісакович-Залеський і саме до нього і інших кліриків з подібними поглядами є близькі члени політичного блоку «Конфедерація», частину членів якого медійно асоціюють з проросійськими симпатіями.

В Україні релігійний фактор в сфері безпеки країни має дещо інший вимір. Релігійний дискурс в значно меншій мірі є частиною політичного життя. Хоча 20 січня 2020 року відбулось створення міжфракційного об’єднання «Цінності. Гідність. Родина», метою якого є утвердження «традиційних цінностей». Його члени поки що мляво але намагаються апелювати до релігійних засад. Сподіваюсь, що польський досвід буде повчальним для українських спроб аргументування політичних позицій спираючись на релігійний дискурс.

Головною проблемою для національної безпеки України є наявність церковної структури афілійованої з країною агресором – Російської православної церкви в Україні. Її деструктивна роль яскраво доведена від початку відкритої фази агресії РФ в Україні. Проте найбільшу небезпеку становить не практичний вимір її діяльності, а ідеологічний, котрий просякає все суспільство. Навіть осіб, що не зараховують себе до її вірників. Примітивність інтерпретації християнського віровчення зведеного до постсовкового набору понять про «правильне життя» в російському виданні, корупційність структури, нав’язування привнесених з Москви культурних колів та взірців на буденному рівні впливають на всіх громадян, котрі зараховують себе до православної конфесії.

Важливо нагадати, що обмеження свободи совісті як у ЄКПЛ так і вітчизняному праві допускається за наявності суспільної небезпеки. Відповідно діяльність РПЦвУ цілком легально може бути обмежена. Внесення змін до Закону «Про свободу совісті та релігійні організації» в 2019 році, котрі зобов’язують у назві релігійної організації зазначати підпорядкованість релігійному центрові в країні-агресорі є недостатнім заходом, що не нівелює ідеологічний вплив на суспільство. Цілком легальним була б заборона її діяльності, що не порушувало свободу совісті формально посилаючись на аспект суспільної небезпеки, а також фактично не дискримінуючи конкретну конфесію, за наявності інших легальних церковних органіційних структур.

Підсумовуючи можна ствердити, що релігійний фактор є істотним чинником безпеки держави. Роль його, зумовлена історично сформованим контекстом реалізації свободи совісті в конкретній країні. Баланс між публічною сферою та приватним переживанням віри становить інтерес держави не залежно від наявності чи відсутності домінуючої конфесії національної релігійної організації, а тим більше за умов наявності такої організації, як носія зовнішнього впливу. Водночас, гарантування свободи совісті вимагає від держави чіткої сепарації своїх універсальних функцій від релігійного дискурсу, а від особи – громадянську відповідальність за відкинення зовнішньо-привнесеного ідеологічного елементу чи то на рівні політичного життя, чи іноземної пропаганди. Ефективне забезпечення свободи совісті та державної безпеки вимагатиме від Польщі зменшення втручання в релігійну сферу, а від України збільшення на тривалу часову перспективу.

Автор
Віталій Мазуренко
Думка авторів та відвідувачів сайту може не співпадати з думкою редакції.