• неділя 28-го листопада 2021
  • Меню

Щоб Польща була Польщею

09:25, 11-го листопада 2021 · Джерело: institutedd.org

Щоб Польща була Польщею
Слова приспіву польської патріотичної пісні з доби «Солідарності», котрі винесені в заголовок є прологом до питання: Якою приходить Польща до 103-ї річниці незалежності? Чи підкреслена польськість обов’язково повинна перешкоджати у відносинах з Україною?

В медійному хаосі останнього півріччя, а особливо з посиленням гібридної агресії Москви через свого сателіта Білорусь, у внутрішньополітичних, суспільних і довколоправових дискусіях у Польщі, мене переслідує тривке відчуття загальної розгубленості та дезорієнтації мешканців цієї країни.

Польськість перестала бути в Польщі взірцевою. В наслідок ідеологічних дискусій між правим та лівим політичними таборами, почасти в популістичному ключі, вона поступово замінювалась в стереотипну. З одного боку набір кліше поляка «з крві і кощьчі», католика у народницькій версії, гомофоба, а з іншого образ європейця, котрий як ідею фікс сприймає цінність прав людини, розширюючи їх аж до безмежного браку узасаднення, що позначено м’якотілістю та тотальною критикою власної національної традиції. Не дивно, що гібридна агресії росіян за цих умов мала піддатливий ґрунт, а останні події на білорусько-польському кордоні є лише проміжною кульмінацією. Адже доливання «олії до вогню» внутрішньопольських дискусій відбувалось набагато раніше – прикладом чого може слугувати рух «антивакцинаторів», активізація котрого розпочалась за два роки перед виникненням пандемії та відбувалось у рамках загальної російської дезінформаційної кампанії на території ЄС. Будучи представленими у Польщі ультра релігійними групами.

Заради справедливості варто зазначити, що не лише міграційна криза оприявнила кризу суспільну. Підставою того, що країна не була належним чином готова до ескалації подій на кордоні 8 листопада, хоча криза розпочалась ще в серпні, є бездумна загрузлість влади в поборюванні опозиції, навіть перед обличчям цього зовнішнього виклику. Фактично за два передуючих місяці не відбулось належної підготовки з боку польського уряду. Медійно тема міграційної гібридної атаки по суті вигасла. Головними подіями в які були заангажовані влада та опозиційно налаштована частина суспільства – це криза пов’язання з рішеннями Конституційного суду Польщі проти першості права ЄС, проектом закону, котрий має заборонити Марші рівності ЛГБТ спільноти та смерть жінки від сепсису, спричиненим минулорічним рішенням КС, котрий заборонив проведення абортів у випадку нежиттєздатності плоду. Численні протести, котрі відбувались, як реакція з боку громадянського суспільства на ці дії або подію, спричинені доктринерством влади, ще більше приспали увагу щодо зовнішньої загрози. Водночас модель оперативних гібридних дій РФ збігається з гібридною агресією проти України. Момент загострення перманентно триваючої кризи відбувається саме в моменті зосередженості на внутрішньому порядку денному країни, подібно як на лінії розмежування з окупованою частиною Донбасу, так і на білорусько-польському кордоні. В цьому контексті українці і поляки можуть дивитись на себе ніби у люстро в плані малої суспільної чуйності щодо зовнішніх викликів. З форою для Польщі, оскільки у неї є можливість вчитись на нашому досвіді.

Другою рисою, котра зближує українців та поляків і дає можливість краще зрозуміти останніх – це «національний спорт» - схильність до нарікання. Ментальний характер цієї схильності криється в різних підвалинах, у українців вона виникає з набутого відчуття меншовартості та недооціненості, що в умовах гібридної агресії спонукає до нарікання на соціальні умови. Натомість в польському варіанті є наслідком питомого відчуття пихи «мені належиться», котрий спричиняє непримиренність в відстоювання власних політичних поглядів у внутрішній політичній боротьбі. З обома варіантами ефективно працює Росія. В першому підсилюючи тугу за «стабільністю» колоніального положення та посилюючи власну присутність в культурному просторі. У другому – посилюючи внутрішню напругу та протиріччя між різними частинами польського суспільства. І за тим всім розмиваючи поняття польськості, як запобіжника перед зовнішнім впливом.

Найпарадоксальнішим є те, що рецептом для повернення автентичної польськості є поєднання в одному спільному знаменнику вищезгаданих як правих так і лівих стереотипів, лише позбавлених крайніх доведених до гротеску форм, що уможливило постання Другої республіки та набуття членства у ЄС. Коли любов до автентики власної національної ідентичності відбувалось у поєднанні з самоусвідомленням її європейськості, що в практиці виражалось у відданості верховенству права і концепції прав людини. На відміну від теперішнього маніпулятивного способу використання права з боку польської влади в абсолютно характерному стилі для країн колишнього соцтабору. Що може бути черговим доказом підваження ідеалістичної польськості.

Найважливіше в цьому обрахункові, як на мене, не тільки констатація існуючої кондиції з якою Польща підходить до святкування чергової річниці незалежності, а спроба розважити можливий розвиток подій. Не хочу видатись банальним порівнюючи нинішню політичну кризу, кризу ідентичності в Польщі з подібними у міжвоєнний період. Вона можуть бути влучним прикладом негативного розвитку подій для країни, коли внутрішня розділеність, Травневий переворот та агресивна політика щодо інакшості, в тому часі національних меншин, сприяла ослабленню країни. Проти цього варіанту розвитку подій виступає інституційна інтегрованість країни у структури ЄС, котра попри існуючу натягнутість відносин між Варшавою та Брюсселем, не дають можливості на повне відтворення помилок минулого. Водночас не варто втрачати пильності щодо гібридних агресивних дій Москви.

Позитивним варіантом є віднайдення національного консенсусу. Наразі до цього далеко. Хоча дрібні позитивні зрушення можна зауважити. Перед новим витком ескалації зовнішньої загрози медійна риторика двох протиборчих політичних таборів зазнала пом’якшення. Хоча не позбулась остаточно протиборства, як здається, з метою не втратити електоральну підтримку через різку зміну інтерпретації дій політичного опонента. І для України такий варіант повернення до польськості є позитивним, бо зменшуватиме напруження у внутрішній політиці і, як наслідок, зменшуватиме активність використання політики історичної пам’яті у якості аргументу в ній. Паралельно з цим, оприявнення зовнішнього виклику повинно ще більше зблизити Польщу та Україну. Проте – це вже питання до влади в Києві чи спроможеться вона використати момент, щоб через зближення позицій і допомогу не лише на словах виробити спільні ефективні кроки проти гібридної агресії.

Так чи інакше, попри внутрішню кризу та зовнішню гібридну агресія, з якими Польща підходить до Дня незалежності варто, щоб Польща була Польщею, тільки це нагадає і дасть їй можливість тривати в іншому гаслі «За нашу і вашу свободу».

Автор
Віталій Мазуренко
Думка авторів та відвідувачів сайту може не співпадати з думкою редакції.