• понеділок 20-го вересня 2021
  • Меню

Рветься там, де тонко

07:43, 31-го серпня 2021 · Джерело: institutedd.org

Рветься там, де тонко
Регіональна структура Російської Федерації надзвичайно складна. Географічна віддаленість від центру, багатонаціональний склад країни роблять управління цією громіздкою системою надзвичайно важким. Тут особливо варто відзначити те, що міжтериторіальні відносини в РФ мають яскраво виражений центро-периферійний характер.

Тобто, між регіонами і центром виникають суттєві нерівності, наслідком яких і є так звана “російська глибинка”, в якій рівень життя і розвиток соціальної інфраструктури значно нижчий, ніж у центрі та великих містах-метрополіях.

Крім цього, просторова віддаленність, багатонаціональність формують умови для множинності ідентичностей та особливостей політичної культури на рівні регіонів. Це ускладнює процес управління країною, підвищує ризики сепаратизму, що змушує владу жорстко реагувати на будь-які відцентрові тенденції. Саме тому Росія представляє собою еклектичне поєднання федералізму та авторитаризму в управлінні територіями.
Особливості розвитку регіонів призводять і до того, що сприйняття федеральної та місцевої влади набуває своєї специфіки. Також виникає і феномен місцевого активізму та протестної активності, яка виявляється часто більш радикальною, ніж загалом в країні. У цьому ключі варто говорити про такі фундаментальні речі як довіра до влади на різних рівнях та протестний потенціал регіонів, що є взаємопов’язаними феноменами.
Отже, щодо довіри до влади та схвалення її діяльності [див.: https://www.levada.ru/2021/07/30/doverie-politikam-odobrenie-institutov-i-polozhenie-del-v-strane-4/?utm_source=mailpoet&utm_medium=email&utm_campaign=glavnye-publikacii-nedeli_85], то тут традиційно лідером залишається В. Путін. Його рівень довіри демонструє певні коливання, але незмінно залишається найвищим серед усіх інститутів влади. У червні 2021 року рівень його довіри склав 64%. Відповідно, недовіри: 35%. Схвалення його діяльності, відповідно, також залишається на високому рівні.
Але суттєво відмінні показники спостерігаються у інших інститутів влади. Аутсайдером за рівнем схвалення діяльності є Держдума: 40% схвалюють, 56% не схвалюють. Рівень схвалення діяльності уряду склав 48%, а несхвалення 49%. Дещо вищі позиції займає прем'єр-міністр. Так, рівень схвалення / несхвалення роботи прем'єра Мішустіна становив 53% / 42%.
З огляду на ці цифри варто звернути увагу на низький рівень схвалення роботи Держдуми, де ключові позиції займає путінська ЄР. Але не меншої уваги заслуговує та обставина, що схвалення діяльності регіональної влади вище, ніж в цілому федеральної влади (тобто не враховуючи Путіна).
Схвалення / несхвалення діяльності "губернатора вашої області (президента Республіки, в Москві - мера)" у червні 2021 зафіксувалось на рівні 59% / 37%. І хоча дані цифри відображають загальноросійську вибірку і не показують регіональних відмінностей, все ж вони можуть бути основою для подальших міркувань щодо протиріч, які виникають між центральною та регіональною владами.
Регіональні еліти можуть представляти загрозу для федеральної влади. Звісно, тільки у тому випадку, коли вони не демонструють цілковитої лояльності Москві, яка у свою чергу намагається цього уникнути. Але довіра до регіональної влади може опосередковано говорити про те, як на регіональному рівні сприймається центральна влада в Москві. Випадок хабаровських протестів 2020-го показав, що росіяни в регіонах можуть сприймати центр як експлуататора їх ресурсів, а центральну політику як несправедливу та нав’язану. У 2020-му році третина хабарівчан вважала, що арешт колишнього губернатора Хабаровського краю С. Фургала - це прибирання федеральною владою політиків, які користуються широкою підтримкою людей [https://www.levada.ru/cp/wp-content/uploads/2021/02/OM-2020.pdf, С. 89]. Тут варто ще раз наголосити на тому, що регіональну специфіку ставлення до центральної влади варто враховувати. Але ставлення до центральної влади у регіонах не варто вивчати тільки на матеріалах обстежень громадської думки, адже воно може виявлятись і специфічних формах політичного протесту. Наприклад, абсентеїзмі. Так, під час голосування за поправки до російської Конституції, які включали “обнулення” Путіна явка у Хабаровському краї, за офіційними даними, була суттєво нижчою за середньоросійську і склала 44% [http://www.vybory.izbirkom.ru/region/region/izbirkom?action=show&root=1&tvd=100100163596969&vrn=100100163596966&region=0&global=1&sub_region=0&prver=0&pronetvd=null&vibid=100100163596969&type=465]. Значно радикальнішою є і протестна активність в регіонах, що часто пов’язана саме із діями центральної влади на конкретній території [https://www.institutedd.org/blog/posts/protestnii-potencial-rosiiskogo-suspilstva].
Ці дані не дають нам підстав робити оптимістичні (в контексті поточної ідеологічної повістки в Україні) висновки про дезорганізацію Росії. Але Росія настільки велика, складна та різноманітна країна, що путінізм на її величезних просторах “тоншає” у багатьох місцях. Загалом, в контексті управління регіонами він потрапляє у складні обставини. З одного боку лібералізація управління є фактором ослаблення центральної влади, а з іншого посилення контролю над регіонами в деяких із них може стати фактором спротиву. Збереження балансу тут виявляється життєво необхідним для пануючого в Росії режиму. Тому, інтригуючим моментом залишається його здатність до такого балансування.

Автор
Олександр КОВТУН
Думка авторів та відвідувачів сайту може не співпадати з думкою редакції.