• неділя 28-го листопада 2021
  • Меню

Розділяй і володарюй: Кремль і його плани по відродженню «імперії зла»

06:40, 8-го листопада 2021 · Джерело: institutedd.org

Розділяй і володарюй: Кремль і його плани по відродженню «імперії зла»
104-річниця Жовтневого перевороту (в Росії називають Жовтневою революцією) не пройшла повз увагу кремлівців. Адже, як відомо, Володимир Путін має схильність до символічних дат. І події осені 1917 року займають далеко не останнє місце в його календарі.

Заколот, здійснений більшовиками, призвів, в кінцевому підсумку, до появи на політичній мапі світу СРСР — тоталітарної держави пригноблених народів, яку згодом президент США Рональд Рейган досить влучно назвав «імперією зла». І яка згодом так само швидко зникла, як і з’явилася.

Звісно, події 1991 року Путіним ніяк інакше, як «найбільшою геополітичною катастрофою» не сприймаються. Й з часу приходу до влади він робить усе можливе задля того, щоб знову відродити Союз.

Втім, задача виявилася не такою вже і простою. Адже далеко не всі постсоціалістичні республіки виявили бажання приєднатися до нових наднаціональних проєктів під егідою Москви. До таких належать країни Балтії, Україна, Грузія, Молдова, вже не кажучи про держави «Вишеградської групи» чи Балканського півострову.

Ті республіки, які не змогли повністю стати на незалежницькі рейки (Білорусь, Вірменія, країни Середньої Азії), продовжили у тій чи іншій мірі залишатися в орбіті Кремля. А деякі навіть пішли на повну взаємоінтеграцію. До таких слід віднести Росію та Білорусь, об’єднання яких в єдину Союзну державу останнім часом йде повним ходом.

Цілком зрозуміло, що російський керманич не міг не скористатися слабкістю позицій Олександра Лукашенка. Адже внутрішньобілоруська криза, яка дуже швидко вдарила по зовнішній політиці Мінська, не залишила «бацькові» іншого вибору, як повернутися до міцних московських обійм.

Саме тому в останні місяці можна спостерігати пришвидшені темпи інтеграції Білорусі і Росії, а на ділі повного поглинання останньою своєї західної сусідки. Так, на початку вересня відбулося узгодження, а через два місяці затвердження 28 «дорожніх карт», що охоплюють багато напрямків інтеграції. Зокрема, нову загальну військову доктрину і концепцію міграційної політики, які мають бути реалізовані до 2023 року.
Цікаво, що підписання переломного для Білорусі «інтеграційного указу» відбулося 4 листопада — у День народної єдності, що зазвичай з великою помпою відзначається росіянами. Саме на цю дату припадає річниця вигнання у 1612 році поляків із Кремля.

Варто зазначити, що Польща завжди сприймалася російськими можновладцями на теренах Центрально-Східної Європи в якості головного геополітичного супротивника. І сучасна доба не стала виключенням.

Можливе перетворення у майбутньому Польщі на потужного регіонального гравця, що прогнозується багатьма світовими експертами, надто болісно сприймається у Москві. Як і той факт, що Варшава, разом з іншими суміжними акторами, займається створенням окремого від РФ Балто-Чорноморського альянсу.

Найбільш хворобливо Путін сприймає залучення до нових регіональних проєктів саме держав екс-СРСР, серед яких Україна, Литва й гіпотетично Білорусь. Втім, якщо остання так і не спромоглася вирватися зі щільних кремлівських лещат, то Україна і Литва, разом із Польщею, вже змогли створити платформу для багатошарового співробітництва — «Люблінський трикутник», метою якого є підтримка інтеграції України до Євросоюзу та НАТО й спільна протидія російській агресії.

Власне, саме гібридні дії Кремля й стали чи не найбільшим випробуванням для країн «Люблінського трикутника». Мається на увазі міграційна криза на польсько-білоруському та литовсько-білоруському (а також латвійсько-білоруському) кордонах, спровокована режимом Лукашенка, як відповідь на санкції з боку Брюсселю.

Втім, ні для кого не секрет, що ситуація виникла не стільки від бажання самого Лукашенка (хоч і воно має місце), скільки від планів Путіна щодо дестабілізації прилеглих до «російського світу» держав через масовий наплив біженців з Близького Сходу, Африки та інших регіонів. А також з метою породження протирічь всередині ЄС і підриву й без того непростої політико-економічної ситуації.

Наразі криза іще не торкнулася України. Однак Київ, як надійний союзник, розуміючи всю небезпечність ситуації, вже відправив до Литви понад 38 тонн гуманітарного вантажу, в тому числі колючий дріт для захисту кордону з Білоруссю.

Зрозуміло, що використання України в якості чергової мішені міграційної авантюри Кремля може бути лише питанням часу. Як і чергові спроби Путіна розсварити держави «Люблінського трикутника».

Власне, це й сталося в ніч із 5 на 6 листопада, коли у центрі Кракова невідомі спаплюжили пам’ятник главі Другої Польської Республіки Юзефу Пілсудському і чотирьом легіонерам, розмалювавши жовтою та синьою фарбами (нагадує перевернутий український прапор) і залишивши плакат із написом українською мовою, що містить помилки. Посольство України в Польщі вже назвало цей акт вандалізму «провокацією, спрямованою на погіршення добросусідських стосунків між Україною та Польщею».

Подібними методами, для прикладу, не гребували більшовики, здійснений переворот якими й чествується сучасною Росією. Так само як і вчинені радянським урядом провокації в роки Другої світової війни, метою яких було зіткнення на національно-релігійному ґрунті українців, поляків, євреїв і інших народів задля їх взаємного послаблення та, як наслідок, повного поглинання. Тобто перманентне й багатогранне використання Москвою давньоримського принципу «розділяй і володарюй».

Через багато років Росія продовжує провадити свою неоімперську політику, використовуючи ті ж самі методи. Адже її сучасне керівництво робить усе можливе, включно з провокаційною й підривною діяльністю, щоб змінити розклад сил на свою користь.

Особливо Путін полюбляє здійснення різного роду акцій напередодні символічних для нього дат — на кшталт річниці Жовтневого перевороту, що більше століття тому й став каталізатором небувалого розширення геополітичного впливу Москви, що закінчилося, на думку кремлівського диктатора, «найбільшою катастрофою».

Варто розуміти, що у реваншистській парадигмі Путіна «кордони Росії ніде не закінчуються». А тому транскордонні провокації, цілком вірогідно, надалі продовжуватимуть мати місце. Адже вищезазначені міграційна криза та осквернення пам’ятника Пілсудському — наочний тому приклад.

Лише подальше об’єднання зусиль країн, що знаходяться на європейському фронтирі, задля протидії агресії Росії матиме здатність зупинити її експансію й не допустити відродження «імперії зла». В противному випадку народи регіону спікатиме така ж доля, що і після «Великого Жовтня», з усіма відомими наслідками.

Автор
Станіслав ЖЕЛІХОВСЬКИЙ
кандидат політичних наук, провідний фахівець Дипломатичної академії України імені Геннадія Удовенка при МЗС
Думка авторів та відвідувачів сайту може не співпадати з думкою редакції.