• неділя 28-го листопада 2021
  • Меню

Російсько-німецька енергетична співпраця як елемент геополітичної стратегії Кремля

11:04, 18-го жовтня 2021 · Джерело: institutedd.org

Російсько-німецька енергетична співпраця як елемент геополітичної стратегії Кремля
В умовах економічної глобалізації та посилення економічної конкуренції на світових ринках значення енергетичної галузі зростає. Саме тому їй відводиться усе вагоміша роль у зовнішньоекономічній та зовнішньополітичній стратегії енергетичної дипломатії держав.

Не секрет, що тісне енергетичне співробітництво між Російською Федерацією та Федеративною Республікою Німеччина, реалізоване на рівні газогону «Північний потік-2», може принести геополітичні вигоди для обох країн. Особливої актуальності питання набуває саме зараз, коли проєкт знаходиться на фінальній стадії будівництва і обидві держави нещодавно подолали виборчі процеси, переможці яких зацікавлені у введенні в експлуатацію газопроводу.

Проєкт враховує стратегічні цілі Москви та Берліна й вписується в їх геополітичні парадигми. Адже енергетична співпраця Росії з Німеччиною дозволяє виконувати договірні зобов’язання в області поставок природного газу до Західної Європи, обмежуючи при цьому транзитне значення України й країн регіону Центральної-Східної Європи. А відтак підпорядкування архітектури безпеки в Європейському Союзі партнерським відносинам із Росією може бути результатом геополітичних цілей Берліна. Хоча першу скрипку у контексті енергетики, вочевидь, гратиме все ж таки Кремль.

Недарма останнім часом лідери західних країн неодноразово виступали проти використання Москвою газових постачань в якості зброї. Так, президент США Джозеф Байден та канцлерка ФРН Ангела Меркель заявляли про неприпустимість шантажу Москвою Києва після введення в експлуатацію «Північного потоку-2».
Зазначені звинувачення на пленарному засіданні міжнародного форуму «Російський енергетичний тиждень», який проходив з 13 по 15 жовтня у Москві, президент РФ Володимир Путін розцінив як «нісенітницю, марення і політизовану балаканину». За його словами, «Росія взагалі не використовує ніякої зброї».

Втім, ціни на газ в Європі, які перевищили історичний максимум, говорять про протилежне. Недарма європейські політики стали підозрювати «Газпром» в маніпулюванні цінами й спробі продавити запуск газопроводу «Північний потік-2». Більше того, Росію звинувачують у затримці експорту газу до Європи.

Можна припустити, що виступ Путіна на форумі може говорити про спроби Кремля убезпечити себе від можливої ініціації Європейською комісією антимонопольних розслідувань проти «Газпрому», як компанії-монополіста, котра штучно створює газову кризу.

Слід зазначити, що Єврокомісія ще у 2015 році затвердила Стратегію створення Енергетичного союзу ЄС до 2030 року, одним із головних завдань якої стало створення умов формування для європейських споживачів оптимальних цін на енергоносії. І Москві про це добре відомо.
Звісно, у Кремлі заперечують роль Росії в зростанні цін на газ у Європі, пояснюючи це дефіцитом електроенергії. А затримки поставок газу відбуваються через нібито ремонт газотранспортних систем і збільшення ціни на газ.

«Зростання цін на газ в Європі став наслідком дефіциту електроенергії, а не навпаки», — заявив російський керманич на вищезазначеному пленарному засіданні форуму, а також підкреслив, що Росія виконала свої контрактні зобов’язання перед своїми партнерами «в повному обсязі, включаючи своїх партнерів у Європі, забезпечивши гарантовані безперебійні поставки газу в цьому напрямку».

Однак видається сумнівним, що путінська риторика має щось спільне з реальним станом речей. РФ, цілком імовірно, намагається тиснути на Євросоюз з метою отримання сертифікації і запуску «Північного потоку-2». А затримки поставок газу до Європи — штучно створені важелі схвалення проєкту.

Не обійшлося, що не дивно, на форумі й без згадок про Україну. Так, лідер Росії Путін безпідставно звинуватив Київ у відкачці російського природного газу, призначеного для Європи. А також заявив, що українська газотранспортна система зношена і може «лопнути взагалі», через що Європа може зовсім «втратити цей маршрут».

В той же момент російський керманич підкреслив, що «Газпром» готовий зберегти транзит газу через Україну після 2024 року і навіть збільшити його. Висловлювання Володимира Путіна можуть свідчити про те, що Російська Федерація в короткій та, не виключено, середньостроковій перспективі не зможе обійтися без української газотранспортної системи.

Утім, у рамках парадигми російської гібридної війни, в якій Україна відіграє роль головної мішені, саме газ є тим інструментом, який Кремль повсякчас застосовує, щоб змусити Київ залишитися в геополітичній орбіті Москви. Й приклад будівництва газопроводу «Північний потік-2» демонструє, що росіяни здатні використовувати усю палітру важелів, спрямованих на пом’якшення позицій окремих країн по відношенню до російських проєктів і водночас на нівелювання транзитного потенціалу України.

Києву нічого не залишається, як продовжити вибудовувати архітектуру енергетичної безпеки держави. Один із важливих кроків на цьому шляху було зроблено у 2019 році, коли в Варшаві представники України, Польщі та США підписали угоду про співпрацю для посилення регіональної безпеки поставок природного газу.

У цьому контексті будівництво газогону «Baltic Pipe», яке, вийшовши на берег Польщі, перейшло на завершальний етап та розширення газового терміналу у Свиноусті для отримання американського скрапленого природнього газу може стати непоганою запорукою енергетичної незалежності України.

Газопровід «Baltic Pipe» має бути готовий до кінця 2022 року та забезпечити щорічно 10 млрд м³ природного газу з Норвегії, через Данію, до Польщі. А тому проєкт, вочевидь, є не вигідним для Кремля. Як і для Німеччини, економіці якої не потрібні додаткові обсяги природного газу, оскільки вона вже експортує значні обсяги, отримуючи, зокрема, через газогін «Північний потік».

Отже, енергетична складова має визначальний вплив на перебіг різного роду процесів в сучасній системі міжнародних відносин. Й кремлівський газовий шантаж, у тандемі із німецьким схваленням, є тими факторами геополітики, які чинить чималий вплив на формування напрямів і векторів, визначають виміри та методи співпраці між державами.

Автор
Станіслав ЖЕЛІХОВСЬКИЙ
кандидат політичних наук, провідний фахівець Дипломатичної академії України імені Геннадія Удовенка при МЗС
Думка авторів та відвідувачів сайту може не співпадати з думкою редакції.