• неділя 28-го листопада 2021
  • Меню

Права людини і виклик кризи на білорусько-польському кордоні

10:27, 15-го листопада 2021 · Джерело: institutedd.org

Права людини і виклик кризи на білорусько-польському кордоні
В умовах сучасного протистояння Заходу та Росії гібридним атакам останньої піддаються не конкуруючі засади суспільних устроїв, як це було за доби холодної війни з СРСР. Об’єктом нападу стають правові норми та концепції, що становлять підвалини сучасної західної цивілізації.

На прикладі міграційної кризи на білорусько-польському кордоні видно як маніпулюванням темою прав людини намагаються ввести у штучний конфлікт з правом та обов’язком держави і громадян на захист території і кордону країни. ЄС в своїй суті заснований на підставі підтримки і дотримання фундаментальних і основоположних прав людини, що визначаються не лише Лісабонським і передуючими договорами, але й численними рішеннями Європейського суду справедливості. Наголос на індивідуалістичному розумінні прав людини ще більше посилюється з прийняттям Європейської соціальної хартії від 3 травня 1996 року, котра наголошує зокрема на правах неповнолітніх, жінок, праві соціальної і медичної підтримки, на котрі можуть претендувати зокрема і особи, що не є громадянами країн ЄС, але перебувають на їх території отримавши легальний статус біженця (право на азиль). Водночас з декларуванням у міжнародному праві третьої генерації прав людини, тобто колективні права, котрі мали свій початок в праві народів на самовизначення, теоретично і подекуди практично їх інтерпретація відбувалась в бік від індивідуалізації та наділення ними певних соціальних або культурних груп, що може бути інтерпретоване, і в залежності від ідейних і докторальних позицій авторів інтерпретується, в контексті подій на білорусько-польському кордоні або на користь збірних прав народу на захист власної території та кордону, або із залученням положень гуманітарного права на користь групового права громадян третіх країн зібраних на лінії кордону із необхідності дотримання їх основоположних індивідуальних прав людини на життя і здоров’я. Таким чином, наразі без значних успіхів, гібридна агресія на кордоні має за остаточну мету зіштовхнути правові диспозиції польської влади та органів ЄС, а у випадку негативного розвитку подій з численними смертями громадян третіх країн на зовнішньому кордоні ЄС можуть вдарити по самих підвалинах функціонування Союзу.

Вихідна правова диспозиція з білоруського боку кордону є набагато більш простішою: 1. Нелегітимна влада країни на чолі з особою, що її протиправно узурпує, 2. Здійснення агресивних дій, що порушують кордони іншої країни, 3. Порушення прав людей громадян третіх країн на охорону з боку Республіки Білорусі, котра несе відповідальність за їх життя і здоров’я на своїй території, 4. Відсутність найбільш доступних міжнародно-правових механізмів Ради Європи та ЄСПЛ, оскільки країна не приєдналась до Європейської конвенції прав людини і основоположних свобод. Слід пригадати, що агресивні дії білоруської сторони де факто є відповіддю на єдино можливі дії з боку ЄС, а саме 4 пакет санкцій накладений 21 червня 2021 року під які загалом підпадає 166 осіб і 15 суб’єктів з Білорусі. Проте не є вірним широковживаний термін «санкції проти Білорусі», оскільки через не легітимність влади відповідальність не може покладатись на державу в цілому.

Реакція польської влади у відповідності до Конституції спиралась на засаду загального обов’язку оборони території та спираючись на ст. 230 Конституції запровадила надзвичайний стан на прикордонних з Білоруссю території 2 вересня 2020 року. Також 17 вересня відбулась новелізації Закону Про іноземців від 12 грудня 2013 року, якою було регламентовано, що іноземець, котрий просить про статус біженця може подати заяву виключно на офіційному пункті пропуску на кордоні, а у випадку нелегального перетину кордону повинен бути видалений на територію країни прибуття одразу після його затримання. Таке регулювання не є порушенням Конвенції про статус біженця від 28 липня 1951 року. Водночас польський східний кордон є зовнішнім кордоном ЄС і на нього розповсюджується Конвенція про дотримання Шенгенської угоди від 14 червня 1985 року. Ч.2 ст. 3 КДШУ зобов’язує країни сторони договору до вжиття відповідних заходів щодо осіб котрі нелегально перетинають зовнішній кордон шенгенської зони. Аргумент щодо того, що кінцевою країною прямування осіб, котрі зібрані на білорусько-польському кордоні є Німеччина і відповідно Польща має пропустити їх як транзитна країна не є легітимним. КЛШУ допускає подання заяви про отримання статусу біженця в транзитній країні лише за умови наявності документу подорожі від країни мети подорожі. П. Е ч.2 ст. 30 КЛШУ покладає відповідальність за дії щодо осіб, котрі нелегально перетнули зовнішній кордон на країну у якій це відбулось. Таким чином новелізації польського законодавства позбавлена можливості претензії з боку компетентних влад ЄС.

На підставі вище викладеного, де юре конкуренція права і обов’язку держави та прав людини у зв’язку з подіями на білорусько-польському кордоні відсутні. А медійні спроби подати їх в цьому ключі є проявом гібридної агресії поза легальним виміром. У міжнародно-правового аспекті ситуація потребує вирішення у цих двох площинах з такими юридично можливими варіантами:

І. Використання сили у формі застосування економічних, політичних і військових засобів примусу з боку самопроголошеної влади Білорусії, щодо Польщі, оскільки саме так можна інтерпретувати їх дії з транспортування громадян третіх країн до кордону з метою його порушення, що в світлі Ч. 2 Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року та ст. 2 Статуту ООН. Кроками у відповідь в існуючій ситуації можуть стати:

  • використання Польщею ст. 4 Північноатлантичного договору від 4 квітня 1949 року з метою скликання консультацій з союзниками по НАТО і використання їх з метою вироблення спільних дій;
  • використання Польщею ст. 7 КДШУ з метою отримання допомоги від країн членів зони шенген із захисту спільного зовнішнього кордону.

ІІ. Дотримання права людини громадян третіх країн зібраних на білорусько-польському кордоні, котрі потребують забезпечення під час і після ескалації подій та міжнародне гуманітарне право:

  • допущення представників Міжнародного червоного хреста до цих осіб з метою дотримання їх прав на життя і здоров’я;
  • запровадження поглиблених санкцій щодо більшої кількості представників самопроголошеної влади Білорусі з боку ЄС;
  • запровадження санкцій проти країн походження цих осіб у випадку не сприяння з їх боку у припиненні прибуття нових громадян до Білорусі;
  • використання механізму гуманітарної інтервенції з боку країн членів НАТО у випадку істотного збільшення смертей громадян третіх країн.

В остаточному підсумку гібридний характер агресивних дій де факто Росії за де юре посередництвом самопроголошених влад Білорусі не повинні викликати розгубленості і думок про відсутність правових механізмів реагування на них. Хоча заради справедливості варто відзначити мляву готовність країн цивілізованого Заходу щодо їх застосування. Але це вже поза правовий аспект.

Автор
Віталій Мазуренко
Фото: DW
Думка авторів та відвідувачів сайту може не співпадати з думкою редакції.