• вівторок 20-го жовтня 2020
  • Меню

Полум’я війни на Кавказі: чого очікувати від вірменсько-азербайджанського протистояння

11:18, 2-го жовтня 2020 · Джерело: institutedd.org

Полум’я війни на Кавказі: чого очікувати від вірменсько-азербайджанського протистояння
На жаль, ми можемо спостерігати всю нестабільність миру, який існує в умовах тривалого «замороженого конфлікту». Попри часову віддаленість війни, що спалахнула в Нагорному Карабаху (чи вірменською, Арцаху) ще в далекому 1988 році, рана в обох народів залишилась незагоєною.

Все це вкотре вилилося в сьогоднішнє збройне протистояння, яким намагатиметься скористатися в своїх цілях постійний бенефіціар «заморожених конфліктів» у регіоні – Кремль. Сама Москва, попри свою маску «миротворця» і «посередника» у врегулюванні конфліктів, неодноразово виступала насправді їх роздмухувачем чи підбурювачем.

Ситуація складних стосунків між Вірменією і Азербайджаном не є винятком у цьому. Ще влітку цього року у пограничних районах неподалік Нагорного Карабаху відбулися збройні сутички з жертвами серед сторін. Тоді розгорівся дипломатичний скандал звинувачень у сторону Сербії з боку Азербайджану з приводу продажу зброї Вірменії. З того часу міжнародні експерти попереджали про можливість подальшої ескалації.

Новий виток насилля, цього разу набагато серйознішого, спалахнув у ніч на 27 вересня. Фактично йдеться про відновлення повноцінних військових дій між Вірменією і Азербайджаном, в яких оголошено військову мобілізацію. Станом на сьогодні кількість жертв і поранених серед військових по обидві сторони перейшла за 2000 осіб (згідно повідомлень міністерств оборони). Безліч техніки і авіації підбито.

Вірменсько-азербайджанське протистояння сьогодні характеризує особливість архітектури підтримки міжнародних гравців, які задіяні прямо чи опосередковано. Існують свідчення перекидання в регіон конфлікту пакистанських і сирійських бійців на боці азербайджанців і сирійських курдів – на боці вірмен. Крім того, зафіксовано і присутність бойовиків ПВК «Вагнера» російської військової розвідки. На думку експерта з міжнародної політики Іллі Куси, Азербайджан відкрито підтримали Пакистан і Туреччина, а Вірменію – Греція, Франція і «франкофонні» держави. Натомість Росія постає перед дилемою зберігати вибудовану у 1990-х роках конструкцію архітектури безпеки Південного Кавказу (слід згадати, що Вірменія є членом російської системи колективної безпеки ОДКБ) чи погодитися на претензії Туреччини, яка рішуче допомагатиме Азербайджану. Туреччина намагається отримати воєнну перемогу в Карабаху, вважає аналітик, і вийти на, бажано, двосторонній формат перемовин із РФ.

Позиція Франції є певною мірою синхронною позиції щодо ситуації у Лівії – більш близькою до російської і направленої на недопущення зміцнення Туреччини у регіоні. Що цікаво, прем’єр Вірменії Нікол Пашинян відкрито відмовився від посередництва Кремля для врегулювання конфлікту. Мабуть, і у вірменського політичного керівництва, попри статус союзника, поступово приходить усвідомлення, що дана роль буде швидше використана Москвою у власних цілях. Не відгукнулися сторони конфлікту і на заклик скликаного екстрено Радбезу ООН щодо припинення бойових дій.

Ну думку українського дипломата Романа Безсмертного, Росія все ж зацікавлена у загостренні конфлікту, зважаючи на те, що тривалий час «накачувала» регіон зброєю (схожим чином вчиняла, як було згадано, і Сербія), зосередила в ньому колосальні збройні сили південно-західного оперативного командування. Ситуація в Карабаху, як він вважає, може бути використана Москвою для просування в подальшому аж до Ірану.

Складність української реакції на ці події обумовлюється низкою чинників. З одного боку, у нас проживає чисельна вірменська національна меншина, яка має схожий з українцями травматичний досвід геноциду у ХХ столітті, визнання чого, як і ми, добивається у світі. З іншого боку, Азербайджан і Туреччина визнані на рівні офіційних документів України нашими важливими і навіть стратегічними партнерами. Крім того, Вірменія, як поки союзник Росії, на міжнародних майданчиках не підтримує позицію абсолютної більшості країн щодо визнання анексії Криму. Все це обумовило офіційні заяви Києва щодо підтримки територіальної цілісності Азербайджану (яку також підтримує більшість країн, і навіть Вірменія офіційно не визнала самостійності Арцаху, хоче провадить там активну економічну і політичну діяльність).

Ситуація в Карабаху має важливий для України геополітичне значення (достатньо згадати про інтерес Києва щодо енергоресурсів у регіоні, активізації проєкту ГУАМ). Крім того, важливо, щоб цей протистояння не був використано Москвою для того, щоб підтвердити свою реноме ефективного посередника з врегулювання конфліктів – для отримання чергових балів серед великих міжнародних гравців. Адже, як показує практика, подібний створюваний російською політичною верхівкою образ ніколи не відповідав дійсності.

Автор: Павло Лодин

 Думка авторів та відвідувачів сайту може не співпадати з думкою редакції.