• неділя 28-го листопада 2021
  • Меню

Назад у минуле: як авторитарні режими відновлюють «Союз нерушимий»

09:49, 13-го вересня 2021 · Джерело: institutedd.org

Назад у минуле: як авторитарні режими відновлюють «Союз нерушимий»
Іще у 2005 році президент Російської Федерації Володимир Путін у посланні до Федеральних Зборів назвав розпад Радянського Союзу «найбільшою геополітичною катастрофою століття». Як показали наступні події, це були не порожні слова.

Війна в Грузії, окупація Криму, вторгнення на Донбас, конфлікт у Нагірному Карабаху — лише фрагменти путінського плану зі спроби виправити «помилки» минулого. І навіть зараз, коли зрозуміло, що СРСР в тому вигляді, яким він був, відновити неможливо, російський керманич продовжує гнути політику «збирання земель» — навіть ціною економічного зростання чи міжнародного престижу Росії.


Одним із ключових елементів пазлу Путіна є Республіка Білорусь. Вже досить тривалий час Москва, крок за кроком інтегруючи до Союзної держави, намагається назавжди втягнути Мінськ до своєї геополітичної орбіти.


Незмінному лідеру Білорусі Олександру Лукашенку донедавна так чи інакше вдавалося не допустити подібного сценарію й балансувати між Заходом та РФ. Ба більше, у 2020 році для Лукашенка навіть з’явився шанс на зближення із західним світом.
Одна з таких можливостей припала на візит до Білорусі тодішнього державного секретаря США Майка Помпео, під час якого з боку Вашингтону було висловлено підтримку суверенітету республіки. До того ж було обіцяно поступове зняття американських санкцій.


Вимальовувалося порозуміння й з регіональними акторами. Так, після започаткування «Люблінського трикутника» міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба запросив білоруського колегу Володимира Макея в якості почесного гостя на зустріч міністрів закордонних справ України, Литви та Польщі. Також Київ і Мінськ були зацікавлені в диверсифікації постачання нафти, що допомогло б унезалежнити Білорусь від Кремля.


Втім, минулорічні події у Білорусі не дали вищезазначеним задумам втілитися в життя. Країну поглинули акції протесту, що стали наслідком імовірних фальсифікацій під час президентських виборів.


Уряд «бацьки» почав силою придушувати мирні демонстрації, затримуючи і травмуючи десятки тисяч людей. В наслідок чого деякі лідери білоруської опозиції та їхні прибічники були вимушені покинути територію держави, а деякі взагалі потрапили за ґрати.


Унаслідок таких обставин, далеких від демократії, більшість країн цивілізованого світу, включаючи Україну, не визнали переобрання Лукашенка. А санкційний режим лише посилився.


Ситуацією, що склалася, радо скористався Кремль, поступово перетягуючи білоруський «канат» на свій бік, зокрема шляхом щедрих грошових пропозицій. Епоха «балансування» підійшла до свого завершення.


Протягом року, що слідував після президентських виборів й початку вуличних протестів, Лукашенко те й робив, що регулярно відвідував Російську Федерацію. Лише в цьому році, станом на початок вересня, таких візитів було аж п’ять, останній з яких і став новою основою для подальшої білорусько-російської інтеграції — шляхом узгодження 28 «дорожніх карт».
Цілком зрозуміло, що «дорожні карти» — неабияка шкода для незалежності Білорусі. Адже домовленості про інтеграцію платіжних систем, поглиблення співпраці в інформаційній безпеці, у митній, податковій, енергетичній сферах фактично є зашморгом для білоруського суверенітету. Саме тому Лукашенко всіляко намагався уникати такого розвитку подій, прекрасно розуміючи, що суверенна Білорусь — єдина страховка, яка забезпечує йому керівництво країною.


Війна з власним народом, відмова від пошуку компромісу і повне розірвання зв’язків із Заходом породило нові для лукашенківського режиму геополітичні реалії, за яких вирватися із лещат Кремля стало надто нереальною задачею. Адже за задумом Москви, чим тісніше переплетуться реальні бізнеси й системи регулювання, тим менше шансів, що білоруська влада, теперішня або майбутня, захоче повторити шлях української.


Утім, не лише політико-економічними засобами РФ прив’язує до себе Мінськ. Так, у дні підписання «союзних програм» на території Росії та Білорусі розпочалися військові навчання «Захід-2021», покликані стати чи не найбільшими в Європі за багато років.


Для Кремля це дуже важливо. Адже Росія вже давно має намір розширити свою військову присутність у Білорусі. Після ж маневрів «Захід-2021», підписання «дорожніх карт» і наростання міграційного кризи цілком імовірно, що Білорусь зцементується в абсолютно іншій якості сучасної системи регіональної безпеки.


Цікаво, що усе зазначене відбувається на тлі виборчої кампанії в РФ та ще й акурат напередодні відзначення 300-річчя від дня проголошення Російської імперії і 30-го ювілею «найбільшої геополітичної катастрофи». Тому чергова «перемога» у контексті розширення російських кордонів є вкрай вагомою для російського диктатора-«збирача».


Слід підкреслити, що події останніх днів надто сильно нагадують ситуацію, що мала місце сторіччя тому, коли СРСР, за задумами тодішніх кремлівських керманичів, тільки мав зародитися. У ту епоху Білоруська Народна Республіка досить швидко пала під натиском більшовиків.


Подібна доля не оминула й Українську Народну Республіку, яка хоч і протрималася довше, проте не змогла уберегти молоду державність від навали червоної орди. Після чого Центрально-Східну Європу надовго накрила пітьма комуністичної безперспективності.


Саме тому завершення поглинання путінською Росією Білорусі можуть мати, проводячи паралелі, дуже негативні наслідки як для України, так і в цілому для Балто-Чорноморського ареалу.


Пам’ятаючи про гіркий досвід минулого, важливо, щоб ключові регіональні гравці надалі об’єднували зусилля, з метою недопущення реалізації за їхній рахунок подальшої експансіоністської політики Кремля. Адже лише міжнаціональна солідарність і боротьба за спільну свободу здатні побороти деструктивні сили, які воліють повернути назад колесо історії.

Автор
Станіслав ЖЕЛІХОВСЬКИЙ
кандидат політичних наук, провідний фахівець Дипломатичної академії України імені Геннадія Удовенка при МЗС
Думка авторів та відвідувачів сайту може не співпадати з думкою редакції.