• понеділок 20-го вересня 2021
  • Меню

Напівзачинене вікно в Європу

10:34, 26-го березня 2021 · Джерело: institutedd.org

Напівзачинене вікно в Європу
Росія - це країна із складною регіональною і етнічною структурою, а також тривалою цивілізаційною невизначеністю. У цьому полягає велика історична драма цієї країни, вираженням якої є авторитарний путінський режим, що попри декларативну демократичність залишається “азійським”. Нажаль, це виражається і у войовничості, агресивності його політики стосовно нашої країни

Загалом, метафорично висловлюючись, Росія - це напівзачинене (або в оптимістичному варіанті “напіввідкрите”) вікно в Європу. Ця цивілізаційна невизначеність проявляється не тільки у розділеності в середині російської інтелігенції, але й у сприйнятті Росії її населенням.

Сьогодні дослідження свідчать, що сприйняття Росії як європейської країни її населенням за останні роки істотно змінилось: з вересня 2008 до лютого 2021 частка тих, хто вважав Росію європейською країною знизилась з 52% до 29%.

При цьому, рідше оцінюють Росію як європейську молоді люди у віці 18-24 роки (23%) і 25-39 років (26%), тоді як у групі 55 і старше років 33% вважають Росію європейською. Вони ж частіше ідентифікують себе як європейців (31%).

Отже, зважаючи на такі оцінки в різних вікових групах, в якості гіпотези можемо сказати, що тут варто говорити радше не про ідентичність, а про розчарованість. Насправді, таке сприйняття своєї країни російською молоддю може свідчити про її “європейськість”. Тут спрацьовує логіка “від зворотного”. Оцінки Росії як неєропейської цілком можливо витікають із розчарування молодих людей станом справ із такими традиційними аспектами “європейськості” як свобода слова, свобода самовираження та рівень життя. Споглядаючи репресивні випади режиму, пов’язані, зокрема, і з арештом Навального, молоді люди менше вірять у те, що Росія є європейською країною не географічно, а у розумінні її демократичності, відкритості для інших або економічної розвиненості. Тому, старше покоління, яке не мало досвіду життя в умовах ліберальної демократії, цілком зрозуміло поділяє інші образи європейськості, у порівнянні із тими, якими користуються молоді люди. Можливо, що в розумінні старшим поколінням Росії як європейської велике значення має саме географічний фактор.

Разом з тим молоді люди менш схильні вважати себе європейцями: у групах 18-24 та 25-39-річних європейцем могли себе назвати по 23%, відповідно. Тут важко виносити однозначні оцінки, не знаючи деталей дослідження. Загалом, у суспільствах, де активно формується антизахідна позиція та проводиться конфронтаційна зовнішня політика люди більш схильні ідентифікувати себе у першу чергу із країною свого проживання. Тут варто відзначити, що молоді люди відчувають більш позитивне ставлення з боку Заходу до Росії: 16% серед 18-24 річних вважають, що на Заході ставляться до Росії з повагою, а 15% вважають, що зі співчуттям. Тоді як у віковій групі 55 років і старше ці показники становлять 11% і 6% відповідно. При цьому, молоді значно менш схильні вважати, що на Заході Росію бояться. Тільки 9% 18-24 річних вважають, що на Заході відчувають страх стосовно Росії. Тоді як серед старших (55+) вважають, що Росію бояться 21%. Ця досить суттєва відмінність демонструє і різницю сприйняття Росії в різних вікових групах. Молодь більше, ніж старші вважає, що Росія заслуговує співчуття.

Отже, зміна у сприйнятті Росії як європейської може бути пов’язана не з тим, що ця країна робить чіткий цивілізаційний вибір, а із специфічною соціальною реакцією на ті внутрішні соціальні умови, що складаються в останні роки. Варто розглядати ці зміни як індикатор внутрішньої соціально-політичної ситуації, а не вибору вектору історичного розвитку, навіть зважаючи на те, що російське політичне керівництво заявляє про поглиблення співпраці з Китаєм та значне погіршення відносин із Заходом. Європейський проект попри усі його негаразди останніх років залишається у Східній Європі більш привабливими, ніж євразійський. Немає особливих підстав вважати, що російська молодь, особливо та, що проживає у великих містах зробить однозначний вибір на користь євразійського курсу Росії. Приклад Білорусі сьогодні демонструє, що класичні пострадянські режими доживають свого віку, хоча це і не має означати зачарованості ліберальною європейською демократією.

Автор
Олександр Ковтун
Думка авторів та відвідувачів сайту може не співпадати з думкою редакції.