• неділя 28-го листопада 2021
  • Меню

На фініші перед стартом

11:30, 21-го вересня 2021 · Джерело: institutedd.org

На фініші перед стартом
Росія все ближче підходить до завершення чергового політичного циклу і початку нового. Природно, що сьогодні зростає увага до того, з чим путінізм завершує старий і починає новий етап свого розвитку.

Звичайно, така постановка питання вимагає великої і серйозної аналітики, прискіпливого дослідження стану ключових сфер життєдіяльності російського суспільства, а також і міжнародної обстановки навколо самої Росії та на територіях її впливу. Навіть оперативні зрізи громадської думки варто розглядати в динаміці. Інакше неможливе розуміння довгострокових тенденцій та не можлива навіть проста їх екстраполяція. Все ж точковий аналіз проблемних питань також є корисним. Адже кожен момент соціально-політичного розвитку є результатом попередніх етапів та містить в собі потенцію майбутнього стану.
Отже, попри усі політичні пертурбації в пострадянських країнах, путінізм демонструє стійкість та здатність до виживання у складних умовах. Втім, і йому притаманний внутрішній розвиток, який не виключає множинності альтернатив. Путінізм підходить до виборів із своїми внутрішніми слабкостями. Які, втім, не варто перебільшувати.
Перед черговим перезавантаженням путінізму російське суспільство піддає перевірці його ідеологічні основи. Велич Росії стає менш пріоритетною, порівняно із зростанням важливості високого рівня життя. Більше двох третин росіян (66%) хочуть бачити свою країну з більш високим рівнем життя, "нехай і не однією з найсильніших країн світу". Це не означає смерті ідеї величі Росії як однієї з центральних для консолідації суспільства навколо режиму. Радше, це свідчить про те, що путінізм має обмеження в контролі над колективною свідомістю, а також про те, що не можна послуговуватись спрощеними уявленнями про суспільство.
Перед путінізмом стоять й інші виклики. Нинішня політична система Росії задовольняє далеко не усіх. Лише 18% росіян схвалювали її у серпні цього року. При цьому російське суспільство все більше спрямоване на радянський досвід. Політичну систему, що існувала до 90-х років підтримують 49% росіян, що є максимумом за період оцінки цього показника з 96-го року. Для Росії це не дивно. Суспільство оцінює сьогодення крізь призму ідеалізованого майбутнього. Феномен популярності Сталіна в Росії теж не є свідченням “кровожерливості”. Сталін є символом “порядку” та протиставляється сучасному “безпорядку”. Втрата схвалення існуючої політичної системи відображається і на відновленні зростання схвалення демократії західного типу. Якщо у 2015-му рівень її схвалення становив 11%, то у 2021 уже 18%. Пік схвалення західного зразка політичної системи за зрозумілими причинами спостерігався у 98-му та складав 32%. Тут варто відзначити відмінності між віковими групами. Так, політична система радянського типу найбільш популярна серед респондентів 55+: майже дві третини (62%). Нинішню систему найбільше схвалюють росіяни 25-39 років (22%). "Демократію за зразком західних країн" найбільше підтримують в наймолодшій групі респондентів (18-24 роки): таких третина (32%). Та й загалом, демонізація Заходу в путінській Росії не відзначається цілковитою ефективністю. Найбільше росіян (44%) вважають, що до західних країн варто ставитись як до союзників Росії, а не як до ворогів. При цьому, значне переважання цього варіанту над іншими характерне для всіх вікових груп.
Також путінізм попри усю його жорсткість та авторитарність стикається із традиційними проблемами усіх політичних режимів, а саме із протестною активністю. Так, сучасних росіян не можна назвати особливо вправними у справі протестів. Тим не менш, протестний потенціал не є величиною сталою. Як і інші соціальні феномени він має свою внутрішню динаміку і особливості прояву, в залежності від того, як складається внутрішня соціально-політична ситуація Найбільш цікавим протестним феноменом путінської доби є Хабаровськ, який демонструє феноменальну впертість. Протести там досі продовжуються. І хоча по Росії відзначається зниження очікувань масових протестів, одночасно зростає готовність брати в них участь. Ця готовність залежна від оцінок стан справ у країні, підтримки влади, а також за споживчого статусу респондента. Останнє, скоріш за все є одним з ключових факторів того, що “велич Росії” стає менш важливою, ніж рівень життя в ній.
Втома від ефемерних перемог у порівнянні із внутрішніми поразками має відображення і на соціальній прірві між елітами та іншою частиною суспільства. Соціологічні розвідки регулярно фіксують і вимірюють глибину соціального розколу між російським політичним керівництвом та іншою частиною суспільства. У 2021 році суттєво зросла кількість тих, хто вважає, що інтереси влади та суспільства не співпадають (75%). У 2019 таких було 71%, а у 2013: 68%. Це одне із виражень того, що інтереси керівництва Росії та усіх інших досить суперечливі. Загалом, це звична ситуація для суспільств з глибокою соціальною нерівністю. Соціальні межі між елітними групами та “простими людьми” стають все менш проникними та все більш жорсткими. Відомий російський публіцист С. Кара-Мурза свого часу вдало відмітив, що еліти путінської Росії страждають “соціальним аутизмом”, живучи у своїх тісних “світках”, відірваних від основної маси російського суспільства. Втім, справедливості заради, ті ж розлади притаманні й українським елітам.
Підсумовуючи, варто ще раз наголосити, що даний матеріал не може відповісти на сакраментальне питання “Камо грядеши, путінізм?”. Тим не менш, існуючі розвідки дають чітке розуміння того, що пропагандистський потенціал путінізму обмежений. Ключова слабкість режиму - це соціальний розрив і невідповідність химер пропаганди життєвій практиці народу.
Ця розділеність глибоко врізалась і у свідомість еліт. Сумнівний термін В. Суркова "глибинний народ" - це майже відверте протиставлення елітами себе народу. Відповідне і її ставлення до нього. Народ - це темна, важко контрольована стихія, яку треба приборкати, подолати її спротив і спрямувати.
Сурков добре виразив аутизм путінізму, який все більше живе ілюзіями своєї "відповідності народу". І це, мабуть, найбільший ризик для життєздатності путінської Росії.

Автор
Олександр КОВТУН
Думка авторів та відвідувачів сайту може не співпадати з думкою редакції.