• понеділок 20-го вересня 2021
  • Меню

Молдовський «Донбас»

09:05, 7-го березня 2021 · Джерело: institutedd.org

Молдовський «Донбас»
Щороку 2 березня в Молдові згадують всіх тих, хто близько тридцяти років тому загинув у війні на Дністрі.

Саме 2 березня 1992 року президент Молдови Мірча Снєгур вирішив спрямувати новостворену армію до регіону, який вже три роки був сценою зіткнень між молдовською поліцією та незаконними формуваннями, які складалися з місцевих жителів, найманців з Росії та військових розташованої в Бендерах (молд. Тігіна) 14-ї російської армії. Вони мали озброєння зі складів тієї самої армії. Армії, котра вже через декілька місяців, не приховуючись,  візьме участь у конфлікті на боці сепаратистів. Саме це змусить Молдову підписати договір про припинення вогню. За офіційними даними,  конфлікт забрав життя  приблизно  1500 чоловік.

Про Придністровський конфлікт говорять багато. Особливо після російської агресії проти України. Багато разів порівнюють два конфлікти і намагаються прорахувати можливі сценарії розвитку подій на Донбасі, спираючись на молдовський досвід. Однак, чи є коректним таке порівняння? І так, і ні.

Обидва  конфлікти насправді мають багато спільного. У першу чергу, спільний агресор – Росія. По-друге, сценарій розвитку подій на початку практично ідентичний. Як і в Україні, події у тоді ще МСРС розпочалися після того, як Кишинів почав рух до незалежності від метрополії. В обох випадках у якості каталізатора використовувалися надумані проблеми, пов’язані з мовою. Як і на Донбасі, російські збройні сили приховували свою участь, ховаючись  за  маскою «мєстного ополчєнія» і почали діяти відкрито, як тільки стало зрозуміло, що ситуація розвивається не в тому напрямку, в якому їм би хотілось.

Однак існує декілька ключових моментів, які, все ж таки, відрізняють два конфлікти.

По-перше, на відміну від Донбасу, Росії вдалося легалізувати свою військову присутність у Придністров’ї під виглядом миротворців. Це було однією з головних умов договору про припинення вогню і було порушенням всіх міжнародних стандартів: не може бути такого, щоб одна з сторін конфлікту виконувала роль медіатора. Про неупередженість, яка необхідна для миротворців, вже не могло бути й мови. Однак завдяки статусу миротворців Росія вже не виглядала стороною конфлікту і змогла зробити те, що їй не вдалося за сім років агресії в Україні - нав’язати сепаратистські утворення як суб’єкт перемовного процесу. Таким чином у випадку зриву перемовин Москва має змогу оминути санкції, мовляв, це все Кишинів з Тирасполем не можуть домовитися. Хоча, як показує час, Тирасполь без згоди Москви не може робити незалежних кроків. Однак, як  на міжнародному рівні, так і навіть в самій Молдові, ПМР стали розглядати, як окремий суб’єкт політичного процесу. А сам Тирасполь отримав змогу формувати свою квазідержавність.

Ще один момент, який відрізняє придністровський конфлікт від війни на Донбасі, це те, що, незважаючи на зміни керівництва в Києві, питання російської агресії залишається одним з головних, як всередині країни, так і в спілкуванні з міжнародними партнерами. Що не можна сказати про Молдову. У самій Республіці Молдова, тільки 2014 рік змусив більше говорити про актуальний стан Придністров’я і аналізувати події 1992 року. Лише у 2017 році Конституційний суд офіційно визнав факт російської окупації. До цього часу чіткої дискусії  на тему конфлікту в суспільстві не було. Показовим є те, що навіть зараз іноді лунають тези про те, що в 1992 році це був громадянський конфлікт. І про це кажуть не тільки члени проросійськи налаштованих партій, як наприклад ПСРМ, але й представники проєвропейських сил, як наприклад, в 2019 році тодішній міністр закордонних справ в уряді Санду Ніку Попеску. Це сильно впливає на формування  чітких стратегій щодо реінтеграції країни.

І, нарешті, головна різниця - це час. Заморожений конфлікт в Молдові існує майже 30 років. На обох берегах Дністра вже виросло покоління людей, для яких сучасний стан речей є звичним. І чим довше існуватиме сьогоднішній статус-кво, тим менше шансів, що коли-небудь щось зміниться: Молдові вдасться інтегрувати ПМР, а Тирасполю - стати незалежним. Тому Україна повинна досліджувати кейс Придністров’я,  щоб зрозуміти, якими будуть наслідки, якщо Київ зробить ті ж самі кроки, які в свій час вимушений був зробити Кишинів.

Автор
Роман Руссу
Думка авторів та відвідувачів сайту може не співпадати з думкою редакції.