• понеділок 20-го вересня 2021
  • Меню

Межі війни

10:10, 11-го березня 2021 · Джерело: institutedd.org

Межі війни
Відомий вислів фон Клаузевіца “Війна є продовженням політики іншими засобами” і сьогодні не втрачає актуальності. Перефразовуючи можна сказати, що війна - є функцією політики.

Сучасні міжнародні відносини - надзвичайно конфліктне середовище. Конфлікти між народами у більшості є наслідком суперечностей між правлячими елітами країн, що у свою чергу породжуються пануючим устроєм глобальної економіки. Це ускладнює можливості для мирного співіснування народів, хоча навряд чи існує якась інша стратегічна альтернатива.

Говорячи про відносини України і Росії можливості для такого співіснування сьогодні видаються надзвичайно примарними. Відносини типу "дружні", "братерські", схоже, надовго залишились у минулому. В Україні для примирення з Росією сьогодні немає особливих підстав. В Росії це питання взагалі наразі не виникає в офіційній повістці, адже путінський режим всіляко уникає відповідальності за війну з Україною та нав'язує населенню думку про те, що Росія не є стороною конфлікту.

І хоча історія складається так, що вороги часто стають друзями (яке це склалося, наприклад, з поляками), все ж сподіватися на відновлення повноцінних конструктивних відносин між Україною та Росією було б наївно, зважаючи на те, у двосторонніх відносинах існує фундаментальна проблема: анексія Криму та насильство в Донбасі. При цьому, очікування на швидкий розвал Росії або її значне ослаблення сьогодні більше засновані на емоціях, ніж на раціональності. Єдиною безсумнівною перспективою україно-російських відносин сьогодні є співіснування. Яким буде характер цього співіснування (конфліктним чи відносно мирним) залежить від пануючих політичних еліт в обох країнах, а також від того, як обидва народи ставитимуться один до одного.

У цьому контексті, надзвичайно продуктивними є соціологічні заміри ставлення українців та росіян один до одного. Найбільш відомий такий дослідницький проект реалізується спільно українським КМІСом та російським Левада-Центром. Зважаючи на те, що Росія є країною, яка застосувала проти України військову силу, важливим є внутрішня готовність до миру саме серед росіян. Опосередковано про таку готовність ми можемо судити по динаміці ставлення росіян до українців, що останнім часом покращується.

У порівнянні із серпнем 2020 ставлення росіян до України в лютому 2021 року покращилось: 55% оцінили своє ставлення до України “як дуже добре” та “в основному добре”. Важливими є вікові відмінності у ставленні. Так, найбільш добре ставиться до України рушійна сила останніх російських протестів - молодь. Так, серед росіян віком 18-24 і 25-39 років добре до України ставиться 66% і 62%, відповідно. Серед людей віком 55+ років добре ставиться половина: 49%. Варто відзначити і те, що путінський електорат має все більш виражені вікові межі. Електоральним ядром путінізму виступає саме старше покоління.

В Україні розподіл позитивних та негативних оцінок ставлення до росіян теж не є рівномірним. Але в Україні велике значення має регіональна диференціація. Так, найменш позитивно налаштованою до росіян є Західна Україна: 31%, не суттєво відрізняється від неї Центр - 35%, тоді як Південь та Схід виявляються більш позитивно налаштованими відносно росіян: 49% і 59%, відповідно. Негативне ставлення до росіян також має подібну географію. 52% українців на Заході ставлять негатитино до росіян, на Сході: 24%.

Такі показники знаходяться у відповідності і до ідеологічної географії України і демонструють відсутність єдності у цьому питанні. Стосовно стосунків між державами, то і тут росіяни налаштовані більш позитивно: 57% вважають, що між наші країни повинні бути незалежними, але дружніми без віз та митниць. В Україні прихильників такої моделі менше: 49%. Відмітною особливістю останніх замірів є те, що вони вперше за кілька років зафіксували краще ставлення росіян до українців, ніж українців до росіян.

Важливим є також розуміння природи позитивного ставлення частини українців та росіян один до одного. Обидва суспільства відзначаються глибокими соціальними нерівностями, що спричиняє до глибокого розколу між політичними елітами та іншими верствами населення. Це означає, що еліти та інша частина суспільства не мисляться в цілісності. Це свого роду паралельні світи, які мають мало точок перетину. Для ситуації такого відокремленого існування соціальних груп в російській публіцистиці є доречний термін: соціальний аутизм, який відображає соціальну, культурну та ідеологічну замкненість соціальних груп в межах одного суспільства. Тому, об’єктом позитивного ставлення виступають не держави, що уособлюються елітами, а населення, яке у східнослов'янській ментальності завжди виступає в ролі жертви влади.

Таким чином, ставлення українців до росіян і навпаки має свою динаміку, яка залежить від багатьох факторів, основним з яких є два: обстановка в Донбасі та повістка дня в ЗМІ обох країн. Звичайно, що ці два фактори взаємозалежні. Але справа полягає ще й в тому, що як в одній, так і в іншій країні повістка в медіа залежна від їх власників та впливу державних ідеологій. При цьому тема російсько-українського конфлікту для політичних еліт в обох країнах є функціональною. Нещодавно Ю. Н. Харарі ще раз відзначив стосовно Росії давно відому обставину: “Через монополію на медіа правляча олігархія може раз по раз перекладати всі невдачі на інших і скеровувати увагу на зовнішні загрози, реальні чи уявні”. Навряд чи Україна у цьому контексті радикально відрізняється. І хоча тема конфлікту з Україною зараз не так часто з’являється у російських ЗМІ це не означає, що вона зникне або, принаймні, зміниться підхід до неї.

Підсумовуючи, можемо сказати, що мирне співіснування повинне визріти в середині самих суспільств. Зважаючи на природу політичних режимів в обох країнах, запит на мирне життя між народами, скоріш за все, буде суперечити пануючим ідеологіям та повістці в ЗМІ.

Автор
Олександр Ковтун
Думка авторів та відвідувачів сайту може не співпадати з думкою редакції.