• понеділок 1-го березня 2021
  • Меню

Логіка «соціалістичної законності» та Закон України Про народовладдя через всеукраїнський референдум

08:31, 28-го січня 2021 · Джерело: institutedd.org

Логіка «соціалістичної законності» та Закон України Про народовладдя через всеукраїнський референдум
Право, як сукупне цілісне явище, водночас включає себе не лише писаний текст, але й філософсько-правові, політико-правові теорії та теорію про державу та право (з рештою дух права), котрі перебувають між собою в постійній дискусії.

Водночас вона не відбувається коштом цілісності стабільності явища, оскільки на рівні правової норми, що міститься в нормативному приписі право являє себе у формі універсальної зобов’язальної засади для осіб залучених до конкретного виду суспільних відносин, але в оперті на передуючий дискусійний фаховий процес. Без цього не можливо інтерпретувати норму і наближатись до розуміння мети її формулювання. Таким чином, з одного боку без вище наведеного процесу не можливо сформулювати демократичну правову систему, а з другого - зобов’язальна сила нормативного-правового джерела забезпечується не лише силою примусу, але ясністю норми і просякнутістю спільноти духом права.

На противагу до цього радянська правова доктрина виробила ряд понять-симулякрів, котрі підмінювали справжнє право перекрученим нормативізмом – зведенням права виключно до тексту закону. А такі поняття як «соціалістична законність» (в замін верховенства права) чи «народна демократія» (замість демократичних процедур) передбачали не що інше як диктат правової доктрини зумовленої ідеологічними поняттями прийняття котрих спільнотою забезпечувалось силою примусу. В такий спосіб брак дискусії підмінявся удаваною суспільною згодою, а примус забезпечував послух правовій нормі ще до етапу її формулювання.

Після відновлення незалежності Україною в 1991 році радянська правова спадщина не підлягала істотному переосмисленню і заміні. Відповідно і не зазнавав змін совєцький нормативізм. Повсюдно до сьогодні в українському праві використовується правова формула «згідно закону» замість «згідно праву». Хоча в своєму рішення від 2 листопада 2004 року КСУ розмежував поняття права і закону: «Право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства». Видається найбільш дражливим моментом згадка про культурний рівень суспільства. За умови зайняття посад в органах влади особами з популістським політичним світоглядом ця частина нормативної дефініції права стає просто небезпечною. А сумнозвісна лінія партії замінюється популістичною медійною маніпуляцією. Яскравим прикладом підтвердження цієї тези є прийняття парламентом України 26 січня 2021 року Закону Про народовладдя через всеукраїнський референдум (далі – Закону).

Перш за все варто обумовити, що існує неузгодженість Закону, котра випливає з використання взаємовиключних положень Конституції України. Одне з 4 питань, котре може би винесено на референдум – зміна території України та водночас на референдумі не можуть розглядатись питання спрямовані на ліквідацію незалежності України, порушення державного суверенітету і територіальної цілісності України. Дане протиріччя випливає зі ст.. 73 Конституції котра прямо уможливлює винесення даного питання на референдум, водночас вона суперечить третьому абзацу ст. 2 Конституції, котра проголошує, що: «Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною». Окрім цього щодо процедури організації проведення референдуму з цього питання Закон (ст. 27) передбачає винесення його після ратифікації відповідної міжнародної угоди Верховною Радою, про суперечність цього положення Закону Про ратифікацію міжнародних договорів та Регламенту ВР зазначено у висновку Головного науково-експертного управління ВР на етапі подання законопроекту.

Окрім цього неоднозначними є «технічні» положення Закону. Ст. 19 - Питання загальнодержавного значення – це питання, вирішення якого впливає на долю всього Українського народу та має загальносуспільний інтерес. В українському праві поняття інтересу достеменно визначено щодо інтересу приватно правого в рішенні КСУ від 1 грудня 2004 року. Натомість поняття загальносуспільного інтересу не є чітко окреслене і залежить більше від політичної волі осіб наділених державними функціями. Також ст. 23, котра передбачає можливість проведення електронного голосування може нести загрозу державній безпеці, оскільки за умов агресії РФ, зокрема методами інформаційних диверсій, не можна гарантувати дотримання права громадянина на волевиявлення.

Найбільшу правову невизначеність мають положення Закону стосується референдуму за народною ініціативою:

По-перше його організація вимагає збору підписів мінімум 3 млн. громадян у двох третинах областей, за умови збору мінімум 100 тис. підписів у кожній з них (ст. 28). Таким чином законодавець спробував розблокувати можливість проведення референдуму за умов окупації частини території України. Проте не передбачення проведення збору підписів в усіх областях і АРК, а отже дійсно загальнонародну підтримку його проведення, чим може становити загрозу державній безпеці через поглиблення регіональних поділів через винесення політично неоднозначних питань.

По-друге. Збір підписів за проведення референдуму за народною ініціативо може бути проведений ініціативною групою в електронній формі (ст. 30), що збільшує можливість маніпуляції.

По-третє. Під час проведення зборів ініціативної групи передбачається підготовка проекту закону про скасування закону положення, котрий становить питання на референдумі за народною ініціативою. Таким чином відбувається не згідне з Конституціє підваження ролі Верховної Ради України як органа законодавчої влади і порушується принцип три поділу влад.

По-четверте. П.2. ч. 1 ст. 31 Закону передбачає, що: «У разі виявлення ознак невідповідності Конституції України питання, що пропонується винести на всеукраїнський референдум за народною ініціативою, Центральна виборча комісія приймає постанову про зупинення процедури реєстрації та звертається до Президента України із клопотанням про направлення до Конституційного Суду України конституційного звернення щодо конституційності питання, що пропонується винести на всеукраїнський референдум за народною ініціативою». Наділення ЦВК таким повноваженням не відповідає суті цього державного органу передбачених статтями 1,2 Закону про ЦВК, а також нівелює запобіжних недопущення невідповідних Конституції питань.

По-п’яте. Закон передбачає збір підписів за проведення референдуму ініціативною групою за кошти фонду цієї групи (ч.3 ст. 32). З огляду на значимість для держави подібної ініціативи варто було б передбачити державне фінансування, оскільки в реаліях олігархічної економічної системи в Україні подібні витрати майже неможливо покрити за кошти добровільних внесків.

Окрім суто нормативного аналізу варто звернути увагу на політи-правовий контекст прийняття даного закону і загроз, що виникають з нього. 3 вересня 2019 року було обмежено недоторканність депутатів ВР. Наприкінці 2020 року медійно вибух так званої «конституційної кризи», котра не має місця в реальній дійсності. Не відбулось порушення конституційним судом своєї компетенції, а скасовані його рішенням норми права могли бути легко замінені новелізацією законодавства. Проте маємо два намагання порушити конституції президентом України через внесення завідомо не згідних з Конституцією проектів законів. Тож можемо пересвідчитись в далекосяжній недолугості так званих «народних реформ» команди президента Зеленського. Адже обмеження депутатської недоторканності, блокування роботи КСУ, відсутність закону про імпічмент президенту у зв’язку з чим не можливо притягнути його до відповідальності за порушення Конституції – виглядають як тиха спроба узурпації влади. Водночас прийняття Закону потенційно може стати методом штучного збільшення не передбачених Конституцією повноважень голови держави через маніпуляцію громадською думкою за умови слабшої позиції парламенту та блокування діяльності органу конституційної юрисдикції.

Водночас, з огляду на брак реальних зрушень щодо припинення військової агресії на сході України та деокупації Автономної республіки Крим, прийняття Закону Про народовладдя через всеукраїнський референдум може бути песимістичним натяком на загадковий «план Б» владної команди. Щодо окупованого Криму, за наявності змін «позірної демократизації» російської владної верхівки та інспірування зміни суспільних настроїв громадян України щодо країни агресора виникне висока вірогідність розв’язання даного питання на шкоду суверенітету України. Із застосування процедури референдуму про зміну території України існує вірогідність перенесення відповідальності за таке рішення з посадових осіб на широко зрозумілий народ. У випадку окупованих територій на сході України поле для маніпуляції є значно ширшим через застосування процедури референдуму за народною ініціативою.

Таким чином, враховуючи підміну фахового творення права сумнівним інструментом законотворчості і високі ризики пов’язані з маніпулюванням громадською думкою та недосконалість Закону, його прийняття є передчасним і несе стратегічні загрози як для українського права так і державотворення в цілому.

Віталій МАЗУРЕНКО - юрист, аспірант Люблінського Католицького Університету, заступник головного редактора інтернет порталу "Obserwator Międzynarodowy".

Автор
Віталій Мазуренко
Думка авторів та відвідувачів сайту може не співпадати з думкою редакції.