• неділя 20-го червня 2021
  • Меню

Гордіїв вузол ізраїльсько-палестинського конфлікту

08:19, 31-го травня 2021 · Джерело: institutedd.org

Гордіїв вузол ізраїльсько-палестинського конфлікту
Ізраїльтяни і палестинці врешті пристали на пропозицію Єгипту і з минулого тижня розпочалося перемир'я після доволі інтенсивних збройних сутичок. Масштабні ракетні обстріли по обидві сторони сектору Газа призвели до близько трьохсот жертв, в основному з палестинського боку.

Причиною конфлікту цього разу стала ініціатива ізраїльських властей щодо виселення палестинців із району Шейх-Джаррах у східному Єрусалимі. Поряд із цим, палітра протистояння між обома народами, що має тривалу історію, містить безліч шарів - від релігійного чинника до залученості міжнародних гравців у конфлікт. Ці фактори ускладнюють остаточне врегулювання стосунків і, на жаль, створюють можливості для подібних сценаріїв загострення у майбутньому.

Відголоски угоди Сайкс-Піко, згідно якої великі держави таємно поділили зони впливу на Близькому Сході під час Першої світової війни і відкинули ідею створення великої арабської національної держави, тривалий час визначали архітектуру міжнародних відносин у регіоні. Після створення Ізраїлю в 1948 році майже весь арабський світ по сусідству намагався знищити новостворену державу (“скинути євреїв у море”, як лунали заклики Шестиденної війни у 1967 році). В таких умовах, зрозуміло, відносини палестинців, арабської етнічної групи, що проживають на території історичної Палестини в сучасному Ізраїлі і прагнуть до створення власної держави (на цьому наполягає і низка резолюцій ООН), були приречені на тривалий гострий конфлікт із ізраїльтянами. Часто він носив характер екзистенційного (загрожував праву на існування для обох сторін, зважаючи на антиізраїльську коаліцію арабських держав) і навіть спроба встановити тривалий мир, що приніс його ініціаторам Нобелівську премію миру в 1994 році, в кінцевому підсумку, була провалена, а тодішнього прем'єра Ізраїлю Іцхака Рабина за таку обрану політику вбили противники примирення.

Попередній американський президент Дональд Трамп, у зовнішній політиці якого простежувалися елементи курсу на ізоляціонізм, все ж особливу увагу приділяв Близькому Сходу. За підготовку “угоди століття”, покликаної примирити ізраїльтян з палестинцями та ширше - арабським світом, особисто відповідав у статусі радника зять Трампа Джаред Кушнір, що свідчить про вагу місії, яку їй приділяв тодішній глава Білого дому. Однак вдалося досягти лише проміжних цілей в такій амбітній меті - з Ізраїлем встановили дипломатичні відносини арабські держави Об'єднані Арабські Емірати, Бахрейн і Марокко. Однак сам план був відкинутий палестинцями і розкритикований Іраном, Туреччиною та Катаром. В особливо делікатній ситуації опинився вже чинний президент США на тлі сьогоднішнього загострення.  З одного боку, радикальне політичне угрупування ХАМАС, яке утримує владу в секторі Газа із компактним проживанням палестинців, офіційний Вашингтон вважає терористичним. З іншого боку, табір демократів в Америці особливо чутливий до теми прав людини і протидії будь-яким утискам у всьому світі, зокрема і за етнічною ознакою. Нову етику західних суспільств вдало конвертував палестинський рух на власну користь, створивши образ виключно жертв у даному протистоянні, чим забезпечили широку підтримку - відповідні акції, в яких Ізраїль звинувачували ледь не у геноциді, пройшли в США та низці держав Західної Європи.

Джо Байден усе ж закликав регіон солідаризуватися у визнанні існування Ізраїлю як держави євреїв і саме після його перемовин з ізраїльським прем'єром Беньяміном Нетаньяху той таки пристав на пропозицію припинення вогню. Свою особливу політику щодо ізраїльсько-палестинського конфлікту провадять і різні міжнародні гравці регіонального масштабу. Реджеп Ердоган, який в часи президенства Трампа у США намагався налагодити відносини з ізраїльською владою, а, поряд із цим, прагне стати одним із лідерів мусульманського світу, після останніх подій назвав Ізраїль “терористичною державою” (слід зазначити у цьому контексті, що відносини Туреччини з сьогоднішньою американською адміністрацією є куди прохолоднішими ніж з попередньою). Володимир Путін як любитель “багатоходівок”, які однак, зазвичай, приводять навпаки до погіршення становища Росії на міжнародній арені, також намагається вести свою гру з обома сторонами. Достатньо згадати, як Москва отримала минулого року Олександрійське подвір'я у Єрусалимі в обмін на звільнення затриманої ізраїльтянки Наами Іссахар. Цілий спектр питань - від конфлікту в Сирії до російської вакцини Спутнік - демонструють і протистояння, і випадки компромісів, які виникають у сьогоднішніх відносинах між Путіним та Нетаньяху. Останній часто мусить враховувати позицію Москви через необхідність протидії основному ворогу - Ірану, а тому зважає на характер російсько-іранських відносин. Водночас Кремль, цинічно використовуючи таке становище виключно у власних інтересах, веде активні перемовини з лідерами ХАМАС, яким постачає російські ракети, що згодом використовується для обстрілів тих же ізраїльтян. Схід, як то кажуть, справа тонка і складне переплетіння історичного контексту, а також різноманітних інтересів міжнародних гравців у регіоні, для висвітлення яких не вистачить і серії публікацій, утворюють заплутаний гордіїв вузол ізраїльсько-палестинського конфлікту. От тільки розрубати його одним ударом, як це зробив легендарний Александр Македонський, не вдасться. Доводить тривала історія від угод в Осло 1993 року до минулорічних ініціатив Трампа. Доведеться довго і наполегливо розплутувати, в процесі чого виникатиме ще не одне політичне і збройне загострення.

Автор
Павло Лодин
Думка авторів та відвідувачів сайту може не співпадати з думкою редакції.