• вівторок 18-го травня 2021
  • Меню

ДЗВІНОК БАЙДЕНА АБО ЯК ЗРОБИТИ ЗА ТИЖДЕНЬ ТЕ, НА ЩО НЕ СПРОМОГЛИСЬ МІСЯЦЯМИ

04:40, 3-го квітня 2021 · Джерело: institutedd.org

ДЗВІНОК БАЙДЕНА 	АБО ЯК ЗРОБИТИ ЗА ТИЖДЕНЬ ТЕ, НА ЩО НЕ СПРОМОГЛИСЬ МІСЯЦЯМИ
Після очікування, яке аж занадто затягнулось, 2 квітня 2021 р. відбулась перша телефонна розмова між Президентом США Джо Байденом та Президентом України Володимиром Зеленським.

Неодноразово в ЗМІ наголошувалось, що така розмова мала б відбутись вже давно, враховуючи інтерес Вашингтона до нашої держави. Називались різні причини затримки, частково їх артикулював і Білий дім з Держдепом: продовження (читай – посилення) боротьби з корупцією (читай – олігархами), продовження реформ в Україні, перш за все в правоохоронній системі, судовій гілці влади та антикорупційних органах. Відносно до прізвищ олігархів, то найчастіше називалось прізвище «Коломойський», боротьба з яким мала би бути лакмусовим папірцем відповідності шостого очільника нашої держави тому відомому кіношному образу, в який повірили 73% виборців.

         За тиждень, що минає, українсько-американські відносини були дуже жвавими. Можна навіть стверджувати, що вони були безпрецедентними, і тут з даною оцінкою можна цілком погодитись з Міністром закордонних справ України Дмитром Кулебою. Адже за досить короткий період часу відбулись діалоги  радника з питань національної безпеки Президента США і керівника Офісу Президента України, міністрів закордонних справ двох країн, начальників генеральних штабів та міністрів оборони двох країн. Врешті-решт, відбулась півгодинна телефонна розмова Байдена із Зеленським, на яку так довго чекали.

         Що ж змінилось у внутрішньополітичному житті України? Посадили олігарха? Здійснили фундаментальні реформи? Корупція зникла, а судді стали кристально чесними? Очевидно, що всього цього не відбулось. А відбулось те, що триває вже сім років: війна. Агресія російської недоімперії щодо суверенної держави Україна, агресія, яку так воліли не помічати резиденти «Кварталу 95» Офісу Президента. Та і що гріха таїти: Володимир Зеленський за два роки на посаді Президента України уникає прямого звинувачення Росії у гібридній війні та, можливо, до сих пір намагається «розгледіти мир в очах Путіна».

         Все, що сталось за минулий тиждень – це не заслуга України, будемо відвертими. Як би це сумно не було визнавати. Більше того, ступінь прямої загрози нашій державі з боку Москви став настільки великим (про це не згадував останніми днями тільки лінивий), що Білий дім вирішив відкинути «нюанси з реформами» та проблеми внутрішньополітичного розвитку України, та показати Путіну, що, незважаючи на все, в України є друзі. Примітно, що таку саму підтримку Україні висловили Велика Британія та Канада, а от Франція з Німеччиною (як і ЄС цілком), певно, вичікують на найвдаліший момент для висловлення фірмового «глибокого занепокоєння».

         Ми можемо вкотре констатувати, що для Кремля немає різниці, хто є Президентом України, якщо це не Медведчук. І побачити «мир в очах Путіна» не вдалось ні Зеленському, ні будь-кому іншому. Не тому, що погано намагаються побачити, а тому, що миру, прийнятного для України, просто немає в очах злодія Путіна.

         Проте так само ми можемо бути впевненими, що ми маємо друзів, які спроможні закрити очі на наші проблеми (ще і які) та непослідовність, та в потрібний момент продемонструвати всьому світу, а особливо ґазді Ґелєнджикського палацу, що Україна принаймні не залишиться сам на сам із ворогом, як би довго Європа не підбирала вдалі формулювання для свого занепокоєння. Не слід тішити себе ілюзіями: морські піхотинці Сполучених Штатів не висадяться в Маріуполі чи Одесі, а військові аеродроми України не почнуть приймати численні борти з-за океану з технікою, авіаносці із супроводженням не ввійдуть до Чорного моря. Захищати себе в разі потреби Україна буде змушена сама. Це варто чітко розуміти.

         Як і варто чітко розуміти, що перемога над Московією не буде швидкою та подарованою іншими, наприклад Штатами та Британією. Її потрібно буде вигризати потом і, на жаль, кров’ю. А от отримати допомогу на міжнародному рівні, можливо навіть зброю та техніку, логістичну підтримку та гроші від англосаксонського світу ми зможемо. Варто цього самим прагнути та доводити, що телефонний дзвінок був не даремним.

Автор
Олег Козачук
доктор політичних наук Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
Думка авторів та відвідувачів сайту може не співпадати з думкою редакції.