• субота 24-го жовтня 2020
  • Меню

"Чорне море - грішний ангел великих імперій", - Дорін Попеску

11:15, 23-го червня 2020 · Джерело: institutedd.org

"Чорне море - грішний ангел великих імперій", -  Дорін Попеску
Попеску Дорін - доктор філософії, політолог, дипломат, голова «Black Sea House Assotiation» (Румунія), взяв участь у Міжнародному круглому столі на тему «Неоімперіалізм між Балтикою та Чорним морем».

Довгий час Чорне море знаходилось на перетині імперських інтересів (насамперед пов’язаних з дельтою Дунаю) і його розглядали та використовували як перехрестя доріг та маршрутів стратегічного значення. Великі імперії випробували тут свою конкурентну / змагальну, конфліктну та / або об’єднуючу спроможність. Ніколи Чорноморський регіон не втрачав свого стратегічного значення для державних акторів регіону або для сусідніх державних та недержавних акторів Європи чи Сходу. Чорне море ніколи не було іншим, ніж бурхливим, з різним ступенем турбулентності – простір для конфліктного та епізодично-об’єднуючого вираження пріоритетів. Сьогодні величезний Чорноморський регіон знову опинився під геополітичним червоним кодом. Державні та недержавні актори, з регіону та з-за його меж, сильні чи слабкі, з потенціалом глобальних гравців або лише регіональних чи локальних, поступово перетворюють його на простір для експериментів з новою гібридною геополітичною мовою.

Як і раніше, тут також висловлюються рівною мірою великі держави / глобальні актори (США, Китай, НАТО, ЄС, Російська Федерація) та регіональні актори. Але те, що, схоже, змінилося в парадигмі перетину їхніх інтересів у регіоні – це істотне зменшення можливостей гегемонічного контролю регіону (одностороннього або домінуючого) і навіть застосування нетипових схем розподілу впливу. За останні десятиліття регіон створив низький рівень толерантності до диктатури та гегемонії. Здається, він більше не визнає гегемонів - імператорів, королів, царів тощо. Він більше не терпить імперської, постімперської, неоімперської мови – він незворотно спокусився міражем участі, навіть периферійної, у новому світовому порядку.

Впродовж останніх 30 років міраж свободи охопив регіон із заходу на схід, і цей міраж виражається через власні ініціативи маленьких гравців у Чорноморському басейні, які дивним чином супроводжують масштабні ігри великих акторів. Рішення щодо «утихомирення» конфліктної архітектури розширеного Чорноморського регіону можуть бути лише спільними, а ніяк не унікальними виробами з кухні гегемона. У цьому рішенні співіснують, у ще езотеричній формулі, інтерес великих держав контролювати регіон, прагнення до стратегічної автономії у деяких середніх акторів, таємні прагнення периферійних гравців переміститися до центру, співіснування імперської ностальгії та нові гегемонічні прагнення, колективні парасольки безпеки та пристрасті ревізіонізму, привиди колишніх імперій та ще незрозумілі контури геополітичного світу, якого знов вигадують на світовому рівні.

Якщо Чорне море донедавна було ігровим майданчиком великих імперій або їх розмінною монетою, сьогодні важко повірити в те, що країни, що не є гегемонами, не зможуть впливати на поточну основу переговорів щодо "утихомирення» Понтійського басейну (більше, ніж вони робили досі за усю історію регіону). Неоднорідність прагнень і рішень робить малоймовірною появу знов якогось гегемону в регіоні. Справжні локальні гегемони (Росія, Туреччина) вже не мають імперських ресурсів минулого, а чужорідні ймовірні гегемони не можуть реально і автономно здійснювати свою владу в регіоні з переважно географічних причин. Якщо мова та прагнення світових гегемонів, справжніх чи ймовірних, все ж залишатимуться під враженням імперської ностальгії, кліваж між цією ностальгією та поточною геополітичною реальністю завжди породжуватиме неврози та зіткнення.

Існує багато аргументів, які могли б стверджувати про виявлення ймовірного імперського відродження в регіоні одночасно з трагічними епізодами Криму та Донбасу, якими в регіоні було відкрито ящик Пандори, лише через кілька десятиліть після катастрофічних спалахів перших років пострадянського ладу (нинішні заморожені конфлікти). Такий імперський проект не має реальних ресурсів для продовження. У нього немає реальних ресурсів для того, щоб знову досягти гегемонічного рівня в регіоні, незалежно від того, наскільки майстерно його будуть знов вигадувати для профанів. Такий імперський проект залежав би від сприятливого глобального коридору та схем розподілу впливу, які вже не збігаються ні з чудовим шумом нашого геополітичного світу, ні з мрією про свободу народів, які надто довго жили у власних ідеологічних клітках, щоб зараз терпіти інші. Можливо, цей неоімперський проект знаходиться в стадії очікування, спираючись на недалекоглядність та фатальне розмивання: недалекоглядність впливових державних акторів Європи, які відмовляються інвестувати більше політично та геополітично в регіоні, розмивання європейської та євроатлантичної єдності тощо.

Румунія доклала значних зусиль у виявленні стратегічної ролі Чорного моря у парадигматичному баченні ЄС та НАТО. Напевно, немає в світі країни, яка б споживала більше енергії для більш пленарного освоєння Чорноморського регіону на горизонті політичних дій Заходу. Проте результати залишаються скромними. Стратегія Європейського Союзу для Чорноморського регіону (подібної до тої, що стосується Балтійського регіону) все ще лежить в ящиках столів, незважаючи на неодноразові резолюції Європейського парламенту щодо започаткування стратегічного проекту ЄС щодо Чорного моря. Така стратегія значно би зменшила поле діяльності державних акторів з гегемонічними прагненнями в регіоні та врівноважило б можливе збільшення їх впливу. Без створення зовнішньої ваги гегемонічного типу для регіону, стратегічне просування ЄС та НАТО в регіоні зменшило б, навіть усунуло б, ризик того, що місцеві гегемони вийшли би із сучасного стану геополітичної замороженості. Цей ризик все ще існує, незалежно від того, наскільки обмеженим є горизонт геополітичної гри. Цей ризик може бути підпитаний незворотним розмиванням європейського проекту та трансатлантичної єдності. Розмивання європейського проекту або розмивання євроатлантичної єдності могло б вигадати знов місцеву гегемонію на регіональному та навіть глобальному рівні. Геополітична ставка Заходу на виживання у складній структурі сучасного світу в умовах гібридної деградації полягає у поглинанні, без катастрофічного вигорання, всіх його внутрішніх фрустрацій. В іншому випадку не тільки ставка на виживання буде програна, не тільки сини будуть пожирати своїх батьків-засновників – більше того, ця ставка поверне регіон у клітку, яку колись збудував місцевий гегемон із батогом.

Наразі в регіоні кілька гегемонічних спокус покусують одна одну. Спрощуючи для ясності, можна навіть припустити, що остаточний бій відбудеться між двома локальними спокусами та двома алогенними. Дві з них, місцеві (російська та неотоманська), є імперськими рецидивами, які походять із багаторічної історії здійснення автохтонної гегемонії в регіоні. Третя, чужорідна, походить від міфічної проекції Сходу на багатовузлове з'єднання з Європою через шовкові шляхи та маршрути. Нарешті, четверта спокуса (також чужорідна) є нещодавньою і проявляється через ініціативи, які взаємно перекриваються (необхідність глобальної гри та стратегічної автономії Європейського Союзу, реакції відповіді НАТО на амбітну гегемонічну архітектуру Москви, антигегемонічна конструкція США та ін.). У цьому змаганні жодне гегемонічне прагнення виключно, чи домінантно, не буде нав'язане. Єдиний вихід полягає в тому, щоб ці прагнення знайшли рішення, які знижують ризик щодо їх єдності, а також щоб використати негегемонічні прагнення держав регіону.

Формула спокою в регіоні залишається поки що утопією. Чорне море для колишніх гегемонів – це спокуса і ностальгія, це грішний ангел їх власних гегемонічних проекцій минулого; стільки часу для негегемоній цього простору вона залишається лише постійною нездійсненою обіцянкою відкрити нові ментальні горизонти, не втрачаючи ніколи ті, що є власними…

Дорін Попеску, Румунія