• четвер 22-го квітня 2021
  • Меню

БАЛТІЙСЬКО-ЧОРНОМОРСЬКИЙ РЕГІОН У КОНТЕКСТІ ПОСТ-БІПОЛЯРНОЇ ГЕОПОЛІТИКИ

06:01, 30-го квітня 2020 · Джерело: institutedd.org

БАЛТІЙСЬКО-ЧОРНОМОРСЬКИЙ РЕГІОН У КОНТЕКСТІ  ПОСТ-БІПОЛЯРНОЇ ГЕОПОЛІТИКИ
Після завершення «холодної війни» ще приблизно два десятиліття провідні міжнародні гравці за інерцією продовжували політику відмови від розширення і утримання територіального контролю за межами цивілізаційного ареалу.

Після завершення «холодної війни» ще приблизно два десятиліття провідні міжнародні гравці за інерцією продовжували політику відмови від розширення і утримання територіального контролю за межами цивілізаційного ареалу. Рух НАТО і ЄС на схід європейського континенту просто означав територіальну консолідацію Західної цивілізації, при цьому Сполучені Штати та їх союзники старанно уникали будь-якого посягання на регіон колишнього СРСР (за винятком держав Балтії). Це ж саме можна сказати й про політику Росію на пострадянському просторі, яка намагалася відновити контроль без спроб виходити за рамки території колишнього СРСР. Таким чином, пост біполярна геополітика полягала у консолідації і закріпленні контролю провідних гравців у межах відповідних цивілізації. 

Проте на початку ХХІ століття ситуація змінилася. Це, зокрема проявилося у тому, що нові потужні гравці почали тіснити традиційні великі держави, що століттями домінували у певних регіонах. Характерним прикладом виступає експансія Китаю в Африці і Латинській Америці, що розпочалася на початку 90-х і внаслідок якої вплив західних держав суттєво знизився. Китай поки що знаходиться на стадії встановлення економічного домінування у вказаних регіонах, котре, однак, поступово переходитиме у політичне. У кінцевому підсумку гіпотетично не виключене поширення геополітичного контролю Пекіна над нестабільними регіонами, де Захід фактично втратив динаміку впливу. 

Подібне спостерігається й у Центрально-Східній Європі та Балтійско-Чорноморському регіоні. Екзистенційна криза західних суспільств, а також  стагнація Євросоюзу та інших європейських і євроатлантичних інституційних структур загалом створюють сприятливий грунтдля розширення впливу Китаю і Росії. Історія невмолимо свідчить, що вакуум сили і влади рано чи пізно заповнюється сторонніми силами. І цей процес вже йде шляхом просування китайського проекту «Один пояс – один шлях», серед цілей якого є економічне «перепрограмування» Європейського Союзу на Китай і, тим самим, руйнування трансатлантичних зв’язків. Загалом, можна констатувати, що геополітика ХХІ століття визначатиметься боротьбою між двома наддержавами, тобто Сполученими Штатами і Китаєм, за глобальне домінування і з цією метою Пекін розпочав процес ізоляції США від провідних союзників і партнерів, а також витіснення їх із традиційних сфер впливу. З іншого боку, Росія активізувала свою комбіновану (гібридну) діяльність по послабленню основного геополітичного суперника, тобто,  західної цивілізації з метою фактичного територіального відновлення СРСР і, по можливості,  відтворення «поясу безпеки» у Центрально-Східній Європі, що існував у період «холодної війни».   

Зважаючи на вищезазначене, поглянемо на Балтійсько-Чорноморський регіон, що історично знаходиться на перетині трьох цивілізацій і перебуває у фокусі геополітичної боротьби між Заходом і Росією. Так склалося, що за рахунок контролю над територіями на північному і південному заході Російська імперія вирішувала не просто питання збільшення території, але й екзистенційні проблеми культурно-цивілізаційної ідентичності, Питання стояло так, що, або Московське царство залишається нащадком Золотої Орди на далекій периферії континенту, консервуючись в своєму суспільно-політичному статусі з перспективами стагнації і перетворення на напівколонію чи колонію великих європейських держав, або ж Росія постає як велика європейська держава і отримує шанс на виживання як провідна міжнародна потуга. Схожим чином нинішній російський правлячий клас формулює це завдання перед собою: нехай і неповноцінна європеїзація, або ж, зростаюча ісламізація і повзуче поглинання Китаєм.  

Присутність у Балтійсько-Чорноморському регіоні означає контроль над Європою (принаймні східною) і над Східним Середземномор’ям з виходом до стратегічно важливого Близького Сходу. З цією метою наприкінці ХVIII  століття було здійснено приєднання Тавриди (Криму) у 1783 р. і остаточну ліквідацію колишнього регіонального конкурента Речі Посполитої у 1795 році. Схожу проблему нащадок Російської імперії Радянський Союз вирішував і в середині ХХ століття, окупувавши Бессарабію і держави Балтії навесні і влітку 1940 року з метою створення плацдарму для наступного стрибка в Європу на кістках ситуаційного союзника - нацистської Німеччини. 

Відмінність нинішнього підходу полягає у тому, що Росія намагається не стільки довести свої європейські претензії, скільки відновити політико-територіальний контроль в рамках колишнього СРСР. У 2014 р. вона окупувала Кримський півострів і частину донецького регіону України, а ще раніше, у 2008 році – частину території Грузії. При цьому в якості додаткового інструменту «м’якої сили»  Росія використовує наративи імперського періоду, апелюючи до історичної приналежності держав регіону до колишньої Російської імперії. З цією ж метою Москва у своєму спілкуванні з провідними партерами намагається використовувати геополітичну риторику кінця ХІХ - початку ХХ століття. 

На жаль, членство держав регіону в НАТО і ЄС не дає повної гарантії від загроз, що виходять від російського нео-імперського ревізіонізму і, частково, китайського поки що економічного експансіонізму. Якщо посилиться ерозія усталених західних і новодемократичних суспільств, то рано чи пізно може бути поставлена під сумнів західна цивілізаційна орієнтація молодих демократій регіону, а за нею цілком ймовірно постане питання й про їхню геополітичну (пере)орієнтацію.  

Не можна стверджувати, що провідні європейські держави та існуючі інституції не усвідомлюють подібної небезпеки, проте у нинішньому стані вони не здатні до ефективного реагування. Тому необхідні додаткові зусилля, зокрема,  шляхом поступового додавання політичного компоненту до проекту «Тримор’я”, а також формування Балтійсько-Чорноморського співтовариства у складі держав Балтії, Польщі, України, Туреччини з подальшим приєднанням низки інших держав. Також вагомим чинником підсилення субрегіональної безпекової структури може стати активізація Організації за демократію і розвиток - ГУАМ (ОДЕР-ГУАМ). В обох випадках відбуватиметься не лише мобілізація ресурсів «старої» і «нової» Європи, але й виникне додаткова мотивація для стратегічного залучення Сполучених Штатів Америки до вирішення проблем безпеки на європейському континенті.  

Автор: Сергій ФЕДУНЯК

Сергій ФЕДУНЯК

Сергій ФЕДУНЯК доктор політичних наук, професор кафедри міжнародних відносин ЧНУ ім. Ю. Федьковича, директор стратегічних проектів ГО «Центр політичних наративів демократії», політолог, (Україна)

Думка авторів та відвідувачів сайту може не співпадати з думкою редакції.