• п’ятниця 30-го липня 2021
  • Меню

Автократія та демократія. Зовнішня політика Байдена або чому світ розділився знову

09:22, 27-го квітня 2021 · Джерело: institutedd.org

Автократія та демократія. Зовнішня політика Байдена або чому світ розділився знову
Перші зовнішньополітичні кроки Дж. Байдена стали вираженням нового витку геополітичного протистояння. Тому, питання про те, чому світ розділився знову сьогодні набуває особливої ваги. Насправді, воно не є правильним, адже правильним буде питання про те, чому світ так і не об’єднався?

Сьогодні ми не є свідками нових явищ у світовій політиці. Ми є свідками чергового загострення у світових відносинах. І насправді доречне питання стосується того, чому досі існує це розділення? І відповідь на нього на перший погляд надзвичайно проста: розділення існує, тому що існують ті протиріччя, які його породжують. Попри цю простоту варто пам’ятати про те, де зазвичай ховається диявол.

Економіка і труднощі лібералізму. Ще з часів Маркса відомо, що становлення сучасної глобальної економіки пов’язане із необхідністю постійного розширення ринків. Одним із способів такого розширення став імперіалізм та колоніальна політика західних держав. З позицій світ-системного підходу І. Валлерстайна сьогодні людство живе в межах капіталістичної світ-системи, ядром якої є найбільш економічно розвинені країни. В першу чергу це США та західні держави. Ця система має свою структуру, яка виявляє себе у співіснування нерівних за своїм статусом і можливостями зон: центру-напівпериферії-периферії. Центр виступає в якості експлуататора, у першу чергу дешевої робочої сили та сировини в країнах периферії. Суперечності такого порядку призводять до того, що країни, які не погоджуються із своїм становищем можуть протистояти центру. Наприклад, сьогоднішній Китай починає відверто кидати виклик західній гегемонії у світі. До інших країн напівпериферії прийнято відносити й інші країни БРІКС. Звичайно, що спроможність цих країн до боротьби з центром є різною. Наприклад, Росія із своєю сировинною економікою не має іншого шляху, як зайняти місце молодшого партнера у відносинах із економічним та технологічним гігантом Китаєм. Звичайно, коли Китай став достатньо економічно потужним, він отримав змогу на рівні конкурувати із США і ця конкуренція не вичерпується економікою. Таким чином, внутрішньо притаманні сучасному світовому порядку суперечності лежать в основі нового загострення. Тут варто окремо вказати, що суперечлива система нікого не виправдовує. Скільки завгодно можна ставитись із розумінням до прагнень, наприклад, Росії захищатись від розширення військової присутності НАТО, але аж ніяк не можна з розумінням ставитись до способів цієї боротьби. Можна цілком погодитись із думкою Ювала Харарі про те, що “в останніх російських військових діях можна однаково звинувачувати і Білла Клінтона з Джорджем Бушем-молодшим, і Владіміра Путіна” [Харарі Ювал Ной 21 урок для 21 століття. Київ: Форс Україна. С.222]. Але будь-який імперіалізм, чи він західний, чи він російський знецінює спокій і життя суспільств, які стають жертвою геополітичної боротьби. Путінський режим є злочинним і стосовно Україні, і стосовно власного населення.

Загостренню у світі сприяють і труднощі, які переживає сьогодні лібералізм. Глибокі нерівності між країнами, нездатність глобальних еліт забезпечити економічну, санітарну та екологічну безпеку та ще багато інших причин призвели до того, що віра у панацею лібералізму сьогодні втрачена багатьма країнами. Наприклад, Туреччиною, яка все більше розвертається від кемалізму в бік ісламізації та націоналізму. Сьогодні націоналізм та ізоляціонізм виступають в якості певних захисних реакцій суспільств, які намагаються уберегтись від ризиків глобалізації. Наскільки це є виправданим - це інше питання. Головне, що провали лібералізму створюють додаткові фактори поглиблення глобальних суперечностей.

Небезпека бінарного мислення: чи можна вибрати сторону світла?

Не можна не погодитись із деякими оглядачами в тому, що нове розділення у світі найбільш небезпечне поверненням бінарного мислення, в якому світ уявляється як боротьба зла і добра. Але реальність, звісно, складніша. Навіть говорячи про західні демократії, варто визнати, що ніякої однозначності тут немає. Військові злочини західні демократії (так само, як і країни з іншими політичними режимами) зазвичай роблять в інших країнах. Але навіть говрячи щодо демократії в середині самих демократичних країн, то тут теж варто відмовитись від ідеалізацій та бути об’єктивним. Сьогодні ми не можемо говорити про те, що у таких країнах як США існує якась взірцева модель народовладдя. Це суперечило б висновкам соціальної науки. Критична соціологічна теорія ясно показала, що у ринкових демократіях існує величезна кількість способів обмеження свободи: від нав’язування потреб до відкритої маніпуляції свідомістю. Не дивно, що критична теорія виникає у першу чергу на заході та відображає західні соціальні моделі. Мабуть, більш виправданим буде говорити про те, що існує суперечність не між демократіями та не демократіями, а існує жорстка і безкомпромісна боротьба за ресурси: економічні, владні, людські. Тому, тут надзвичайно важко говорити про те, чи є можливість стати “на сторону світла”. Питання, вочевидь, стоїть інакше. Є інтереси. І досягнення цих інтересів включає й ідеологічну боротьбу, в ході якої людям нав’язують міфологічне світосприйняття. Росіяни це роблять за допомогою “скрєп”. Інші країни вигадують інші ідеологеми.

Іншим важливим питанням є суб’єктність. Потужні країни здатні формувати альянси на основі спільного бачення світу. Наприклад, ліберальної демократії. Але ці альянси є свідомо використовуваним способом досягнення своїх інтересів. Не суб’єктні країни, такі як Україна, приречені обирати “сторону світла”. Україна шукає підтримки Заходу не тому, що здатна користатись своїми можливостями, а тому, що немає іншого вибору. Проти Росії Україні не встояти самотужки. Але це залежний вибір. Це вибір від безвиході. І обрати “сторону світла” для нас, нажаль, означає легітимізувати свою залежність. Для України в цьому полягає найбільша небезпека. Показовим є те, що коли у своїх перших промовах Дж. Байден наголосив на більш жорсткій політиці щодо Росії, остання миттєво відреагувала тисячами своїх військових на кордонах з Україною. Жертвою відносин цих країн, як правило є Україна. Росія ввела свої війська в Україну не із щирого зацікавлення долею місцевого населення. Насправді, путінізму байдуже до життів людей, особливо в інших країнах. Тут важливе місце мають інші мотиви. Але які підстави вважати що Байдену болить доля українців? Скоріш за все йому болять інтереси його країни в регіоні. Це ціна суб’єктності у міжнародних відносинах. І ціну цю платять не глобальні і місцеві еліти, а населення, інтереси якого нікого не цікавлять, крім, власне, самого населення.

Таким чином, боротьба цінностей, ідеологій - це тільки брижі на воді. Глибинними причинами розділення світу є структурні суперечності сучасного світопорядку. І для України її місце у майбутньому залежатиме від здатності до незалежної внутрішньої і зовнішньої політики, яка уможливить свободу від чужих суперечок.

Автор
Олександр Ковтун
Думка авторів та відвідувачів сайту може не співпадати з думкою редакції.