• неділя 28-го листопада 2021
  • Меню

AUKUS: ТРОЄ У ЧОВНІ (НЕ КАЖУЧИ ПРО ФРАНЦІЮ)

09:11, 23-го вересня 2021 · Джерело: institutedd.org

AUKUS: ТРОЄ У ЧОВНІ (НЕ КАЖУЧИ ПРО ФРАНЦІЮ)
Повість Джерома Клапка Джерома «Троє у човні (не кажучи про пса!)» є, безперечно, зразком англійського гумору кінця XIX ст. та надбанням світової літератури. Історія з відмовою Австралії від купівлі французьких підводних човнів внаслідок укладення нової оборонної угоди AUKUS між власне Австралією, Великою Британією та США є зразком домінування національного інтересу в сьогоденній зовнішній політиці та надбанням сучасних міжнародних відносин. І це також очевидно.

Укладення угоди та її значення для США важко переоцінити. Австралія стає другою державою в світі, з якою Вашингтон ділиться надчутливими технологіями побудови та експлуатації атомних підводних човнів. Єдиною державою, з якою Штати поділились такими секретами ще декілька десятиліть назад була Велика Британія (тоді це було зумовлено стримуванням Радянського Союзу та Холодною війною). Таким чином, угодою AUKUS Вашингтон послідовно реалізує бачення загроз та викликів сьогодення. Десь в Китаї напружились та нервово зрефлексували: це виклик та пряма загроза Пекіну в Тихоокеанському регіоні.

Франція, з якою декілька років тому було підписано Канберрою контракт на будівництво дизельних підводних човнів вартістю $66 млрд., і яка зараз залишилась за бортом, відчуває себе обдуреною, покинутою та зрадженою. Але… Ось тут і криється вся суть надбання AUKUS для сучасних міжнародних відносин. Її чітко артикулював Посол Франції у США в своєму Твіттері: «Світ – це джунглі. Франції цю гірку правду тільки що нагадали США та Велика Британія, встромивши їй ножа в спину в Австралії. C’est la vie». Дійсно, пане Посол: міжнародні відносини – це джунглі та анархія, про що і писали теоретики течії неореалізму в міжнародних відносинах (К. Волтц, зокрема). Кому, як не Україні з сумнозвісним Будапештським меморандумом та перманентним фірмовим «глибоким занепокоєнням» Європи від чергового злочину Московії в Криму чи на Сході знати про це? Хіба не Ваша держава, пане Посол, ставить свої інтереси вище за інтереси інших держав, навіть якщо і потрібно на дещо закрити очі? Наприклад, відмовлятись взяти Україну в НАТО, щоб не нашкодити великому другу – Росії? Або згадайте вмовляння Саркозі Саакашвілі у 2008 р., хоч і не від Грузії потрібно було вимагати припинення агресії? Чи це тільки французьким приватним компаніям можна маніпулювати інтересами? Згадайте історію з шампанським та так званими ігристими винами: французькі виробники справжнього шампанського погодились ліпити на свої пляшки, що продаються в Росії, етикетки «ігристе вино», бо так вимагає Москва. Це ж бізнес, можна шампанське чим завгодно назвати, аби продавалось і проблем не було?..

Так що Франції та гірка пігулка добре відома. Їй відомо і як подавати таку пігулку, і як її ковтати. Україні такі уроки варто добре засвоїти.

Насамперед, Байден не зробив нічого принципово нового, не «відкрив Америку», послідовно реалізуючи бачення саме Китаю як стратегічного виклику гегемонії Сполучених Штатів. Очевидно, що у протистоянні із Пекіном Вашингтону потрібні міцні надійні союзники, яких американці шукають поза межами НАТО та інших оборонних альянсів. Очевидно, що заради досягнення мети Вашингтону доведеться мати неприємну розмову з Парижем. Дуже неприємну. Французького дипломата, який так недипломатично висловився про ножа в спину (про цей ніж дуже любить згадувати Москва: місця живого вже на її спині не залишилось від підступних тичків від Заходу) викликали до Парижу для консультацій – вперше в історії відносин США та Франції. Але якось розберуться, можемо бути впевненими.

Інший важливий урок для України (можливо, я тут повторю думку колег, яких дуже поважаю): ми живемо у конкурентному світі. Потрібно не тільки послідовно відстоювати свої національні інтереси, потрібно бути цікавим іншим. Важливо, щоб наші національні інтереси співпадали з інтересами США, наприклад. Щоб у Вашингтоні розуміли, що їм дає оборонний союз з Києвом, які бенефіти?

І останнє, і про це теж говорять колеги: світ цинічний. C’est la vie, як кажуть у Франції.

Автор
Олег КОЗАЧУК
доктор політичних наук
Думка авторів та відвідувачів сайту може не співпадати з думкою редакції.