• середа 27-го жовтня 2021
  • Меню

Амбівалентність геополітики Єлисейського палацу

08:13, 23-го листопада 2020 · Джерело: institutedd.org

Амбівалентність геополітики Єлисейського палацу
З самого початку обрання Емануеля Макрона президентом П’ятої Французької республіки очікувалося, що саме цей амбітний політик стане новим лідером ЄС, який дасть поштовх його трансформації.

Хороша економічна підготовка (отримав прізвисько «фінансового Моцарта» за роботу в інвестиційному банку Ротшильда), мислення філософа (був помічником видатного французького філософа Поля Рікера) і запал до реформ всередині Франції на початку каденції – все це обіцяло блискучу кар’єру для політичного діяча світового рівня. Однак згодом почалися значні внутрішні проблеми. Численні масові протести французького суспільства, найперше так званих «жовтих жилетів», суттєво підкосили рейтинг Макрона. А без підтримки всередині країни годі розраховувати на сильні лідерські позиції у зовнішній політиці. Тим не менш, з перемінним успіхом французький лідер досі наполегливо намагається втілити свої амбіції на міжнародній арені.

Цьогоріч Макрон уже втретє зібрав Паризький форум миру, високий політичний майданчик для обговорення нових форм колективних дій. Крім політичних лідерів у ньому були залучені міжнародні організації, благодійні фонди, науковці. Зрозуміло, що ключовим завданням теперішнього форуму був пошук шляхів подолання пандемії коронавірусу та відновлення постковідної економіки (зокрема було запропоновано зібрати 500 млн євро для забезпечення справедливого розподілу вакцин між державами). У своїй промові Макрон наголосив на потребі досягнення нового консенсусу і вироблення спільного нового бачення.

Французький лідер намагається провадити активну зовнішню політику, апелюючи до мультилатеризму, тобто багатосторонньої угоди між впливовими міжнародними гравцями. При цьому саме офіційний Париж повинен виступати у провідній ролі лідера, що ініціює потрібний діалог і організовує співробітництво у вирішенні глобальних проблем. В такому же руслі президент Франції активно просуває зелену політику боротьби з глобальним потеплінням, започатковану Паризькою кліматичною угодою 2015 року.

Даний підхід передбачає пошук точок дотику з впливовими гравцями, зокрема і Росією, незважаючи на ламання нею системи міжнародного права. На неможливості побудови архітектури безпеки у Європі без участі останньої часто наголошує Макрон на офіційному рівні – достатньо згадати промову французького лідера до послів у серпні 2019 року чи його зустріч з Владімиром Путіним у Бреґансоні.

Поряд із цим, курс на ізоляціонізм США, обраний адміністрацією президента Трампа, не привів до пошуку Макроном усе тих же спільних точок дотику задля збереження єдності так званого колективного Заходу. Різкі заяви про «смерть мозку НАТО», курс на європейський автономізм і наголошення на потребі окремої від НАТО європейської армії – все це вказує на новий голлізм, що протистоїть трансатлантичним зв’язкам. Тобто, є протилежністю ідеї мультилатеризму і закликам до широкого співробітництва.

Крім того, президент П’ятої республіки намагається посилити вплив на франковофонні країни задля зміцнення власного лідерства, чим втягується у протистояння в Середземноморському регіоні. Зважаючи на це, непримиренним суперником стає Туреччина, лідер якої має не менші геополітичні амбіції. Абсолютна протилежність позицій Макрона і Ердогана простежується по низці міжнародних проблем, де ті прямо чи побіжно є дотичними, як от конфлікти в Сирії, Лівії чи нещодавно Нагірному Карабаху. Серія кривавих терактів, вчинених ісламістами у Франції, призвели до відкрито проголошеної Макроном боротьби з ісламізмом заради захисту цінностей французького суспільства. І саме турецький лідер чи не найбільш гостро виступив проти цієї позиції глави Франції.

Така геополітична амбівалентність Єлисейського палацу грає на руку Кремлю. З одного боку, мультилатеризм, де саме Росія є одним з ключових учасників діалогу. З іншого боку, нове бачення Парижа свого місця на геополітичній шахівниці, що передбачає суперництво зі США у впливі на європейські процеси, і з Туреччиною задля зміцнення авторитету у Середземномор’ї (а Анкара усе відкритіше кидає виклик і Москві). Та й оголошена боротьба з ісламізмом створює нові можливості для французько-російського зближення, адже Кремль вміє вміло «продати» своє значення у протидії міжнародному тероризму. Залишається сподіватися, що тонка грань між підтримкою невідворотності покарання за численні порушення міжнародного права, вчинені Росією, та задоволенням власних геополітичних амбіцій французьким лідером таки не буде перейдена.

Автор
Павло Лодин
Думка авторів та відвідувачів сайту може не співпадати з думкою редакції.