• понеділок 20-го вересня 2021
  • Меню

Агонія «Третього Риму»: як Україна завдала болючого удару по Москві

07:14, 30-го серпня 2021 · Джерело: institutedd.org

Агонія «Третього Риму»: як Україна завдала болючого удару по Москві
«Москва — Третій Рим» — релігійно-політична концепція середньовічної Московщини, метою якої було ідеологічне обґрунтування претензій на спадщину Римської імперії.

У наш час ідея втілилася у геополітичній доктрині «російського світу», яка в своїй основі містить не менш загарбницькі наміри, ніж теорія-попередниця.

За майже п’ятсот років свого існування імперськаідеологема, як би вона не називалася, нерідко досягала своєї мети. Здебільшого вона проявлялася як у владному абсолютизмі панівної верхівки, так і в здійсненні експансіоністської політики, спрямованої на розширення кордонів за рахунок сусідніх народів.

Втім, як відомо, будь-якій імперії рано чи пізно приходить кінець. І «Третій Рим» не став виключенням. «Найбільша геополітична катастрофа століття» (за вираженням Володимира Путіна), яка відбулася у 1991 році, коли «нерушимий» Радянський Союз розпався на п’ятнадцять незалежних республік, запустила процес втрати Москвою геополітичного впливу у регіоні.

Йшли роки. Однак правонаступниця СРСР —Російська Федерація — не поспішала позбутися давньої звички «збирання земель». І найбільш помітноце проявилося в окупації та спробі анексії Кримського півострову.

Саме приєднання Криму слід вважати реінкарнацією парадигми «Третього Риму». Адже півострів свого часу входив до складу Візантії —Другого (Нового) Риму — імперії, від якої Москва династичним шляхом нібито успадкувала права на давньоримську спадщину. Тобто Крим для Володимира Путіна отримав велике сакральне значення, через що той заявляв, що питання територіальної приналежності Криму є історично закритим.

Втім, схоже, серпневі події 2021 року перетворилися на справжній кошмар для Росії та її неоімперського керівництва. І справа не у тому, що на території цієї країни виникла ситуація, яка могла б підірвати її конституційний лад чи послабити державну безпеку. А річ у тім, що «проблеми» в РФ з’явилисячерез… Україну. Й хоча історія, коли Москва привертаєна український порядок денний значно більше уваги, ніж на власний, є далеко не новою, однак цього разу вона отримала воістину гігантські масштаби.

Вже кілька місяців поспіль і кремлівськийполітикум, і пропагандистські засоби масової інформації те й роблять, що говорять про Україну. Й це не дивно. Адже тридцятий ювілей «найбільшоїгеополітичної катастрофи» змусив Путіна гостріше, аніж зазвичай, рефлексувати на події поза межамиросійських кордонів.

Українському питанню, як відомо, Росія в усі часиприділяла особливе місце. І, цілком зрозуміло, що сьогодення не є виключенням. Особливо, коли український народ вже сім років поспіль протистоїть гібридній агресії Кремля, не даючи останньомурозвернути колесо історії назад.

Втім, з часом наближення трагічної для Путіна серпневої дати — Дня незалежності України — рівень пристрастей почав різко зашкалювати. Адже втрата України три десятиліття тому і є в уяві російських імперіалістів та пропагандистів «найбільшоюгеополітичною катастрофою». Через що війна за вплив на нашу державу має найбільш виражений характер.

Цілком зрозуміло, що ніяка агресія неможлива без супроводу тотальної пропаганди. Усі ці роки з боку Кремля її було чимало. Але 2021 рік виявився аж надто просякнутим нею.

Вінцем виявилася стаття Путіна «Про історичну єдність росіян та українців». Так, в своєму матеріалі російський керманич намагається довести, що українці й росіяни є єдиним народом, а також те, що «сучасна Україна — цілком і повністю дітище радянської епохи».Тобто вбачається просякнутість територіальнимипретензіями до нашої держави, включно із кримським питанням.

Поява статті можна пояснити. Адже напередодні головного державного свята Київ вирішив провести інавгураційний саміт ініціативи «Кримська платформа», на якій, як згодом виявилося, були присутні представники 46 акторів світової політики, кожний з яких засудив попрання Росією норм міжнародного права. І Путін, вочевидь передбачивши подібний розвиток подій, вирішив опублікувати статтю, головна мета якої — виправдати окупацію Кримського півострову й взагалі зазіхання на Україну як таку.

Втім, не статтею єдиною. Адже, як відомо, кращий захист — це напад. Іще за місяць до саміту «Кримської платформи» влада РФ звернулася до Європейського суду з прав людини зі скаргою, в якій Москва покладає відповідальність на Київ, зокрема за «водну блокаду»Криму. Ба більше, зазначена історія отримала продовження.

Так, слідчий комітет РФ порушив кримінальну справу про «екоцид» за фактом перекриття Україною Північно-Кримського каналу. У Москві заявляють, що відсутність належного водопостачання півострова викликає виснаження сільськогосподарських земель, призводить до зміни екосистем затоки Сиваш і його мілководних заток, стану популяцій тваринного світу, а також те, що перекриття каналу вплинуло на якість води, що негативно позначається на здоров’ї людей.

Окрім цього, після успішного засідання «Кримської платформи», з Кремля почали лунати відверті погрози. Зокрема, в МЗС РФ заявляють, що Росія розглядає «Кримську платформу» як посягання на територіальну цілісність, що неминуче відіб’ється на її відносинах з тими країнами і міжнародними організаціями, які взяли участь в установчому саміті нової ініціативи, назвавшице, за словами Сергія Лаврова, «русофобською акцією».

Секретар Ради безпеки РФ Микола Патрушев, зі свого боку, взагалі порівняв Україну з Афганістаном. На його думку «Київ догодницьки прислуговує інтересам заокеанських покровителів, прагнучи увійти до НАТО». А також задав риторичне питання з приводу того, «чи врятувало повалений проамериканський режим в Кабулі те, що Афганістан мав статус основного союзника США поза НАТО».

Отож, вбачаючи реакцію Кремля, можна констатувати факт того, що ініціатива Києва потрапила в самісіньке яблучко. І що «повернення Криму із забуття», як про це влучно виразився міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба, виявиласятією «кощеєвою голкою», яка змусила Путіна помітно здригнутися.

Однак «Кримська платформа» — не єдиний удар, який нанесла Україна путінській Росії на 30-ту річницю своєї незалежності. Візит Вселенського Патріарха Варфоломія I, який прибув в Україну для участі в урочистих заходах, — ось що підірвало не лише неоімперські амбіції Москви, а й самі основи ідеологеми «Третього Риму».

Адже Константинопольський Патріархат є одним із спадкоємців візантійських традицій, глава якого досі зберігає за собою титул архієпископа«Константинополя — Нового Риму». І тому факт надання Фанаром у 2019 році Томосу про автокефаліюПравославній церкві України, який Російська православна церква, до слова, в минулому не отримувала, неабияк похитнув російські ідеологічні устої.

Цілком зрозуміло, що допустити приїзд до КиєваВарфоломія, з яким РПЦ розірвала євхаристійнеспілкування, в Москві допустити не могли. А тому щотільки не вигадували на берегах Москви-ріки російські комбінатори та їхні маріонетки в Україні. Спочаткунамагалися зірвати візит, потім — затьмарити. Попри це, підступним планам не судилося втілитися в життя і перебування Вселенського Патріарха таки відбулося.

Втім, навіть постфактум кремлівці продовжили бризкати слиною. Так, московський патріарх Кирило назвав візит Варфоломія до Києва «гріховним тамалопояснювальним». За словами очільника РПЦ, «сили зла, використовуючи важке становище, що склалося в Україні, намагаються розірвати єдність православної церкви. І в чомусь мають успіх».

Отже, судячи з реакції Москви, вищезазначені події виглядають нічим іншим, як своєрідною агонієюконцепції «Третього Риму». Й доводять те, що ініціативи Києва виявилися досить правильними та актуальними. З чого можна зробити висновок, що Українська держава знаходиться на правильному шляхуі її перемога є лише питанням часу.

4

Автор
Станіслав Желіховський
кандидат політичних наук, провідний фахівець Дипломатичної академії України імені Геннадія Удовенка при МЗС
Думка авторів та відвідувачів сайту може не співпадати з думкою редакції.