• середа 23-го вересня 2020
  • Меню

"Імперіалізм проти соціального капіталу: «сіяння» недовіри та соціальної фрагментації у країнах ЦСЄ", - директор Інституту Політичних Студій та Соціального Капіталу, Герман Марін

11:59, 8-го вересня 2020 · Джерело: institutedd.org

"Імперіалізм проти соціального капіталу: «сіяння» недовіри та соціальної фрагментації у країнах ЦСЄ", - директор Інституту Політичних Студій та Соціального Капіталу, Герман Марін
Запрошуємо до перегляду доповіді Германа Маріна - кандидата політичних наук, директора Інституту Політичних Студій та Соціального Капіталу, головного редактора часопису «BucPress» на тему "Імперіалізм проти соціального капіталу: «сіяння» недовіри та соціальної фрагментації у країнах ЦСЄ" у ході роботи міжнародного круглого столу «Тримор’я та злочини імперії: від кривавих земель до простору безпеки»

В загальних рисах теорії соціального капіталу використовуються в соціології та у політичних науках для опису співпраці та солідарності у певному суспільстві. Соціальний капітал є системою цінностей, норм та взаємної довіри, яка є первинною підставою колективних дій – це клей, що зшиває та з’єднує суспільство та окремі соціальні групи і дозволяє їм бути єдиним колективним організмом. Пропоную використовувати ці теорії в більш широких рамках – для опису геополітичних процесів.

В одній із своїх київських лекцій американський політолог Френсіс Фукуяма відзначив, що «в усіх посткомуністичних країнах існує особлива проблема, пов'язана із соціальним капіталом та довірою, через спадщину марксизму-ленінізму. Марксизм-ленінізм був політичною системою, яка навмисно пристосована для виснаження соціального капіталу». Держава-партія навмисно порушувала існуючі зв'язки, які утримують разом профспілки, підприємства, церкви, різноманітні приватні організації, та замінювала ці горизонтальні зв'язки між звичайними людьми вертикальним зв'язком між громадянами та самою державою, торкаючись навіть зв'язків у самій родині.

СРСР як імперія культивувала лояльність по відношенню до правлячої верхівки. Де факто, комуністична ідеологія зруйнувала у країнах ЦСЄ паростки громадянського суспільства та знищила елементи соціальних горизонтальних зв’язків. Інституційна деформація та ціннісний вакуум, який з’явився після повалення комуністичних режимів у ЦСЄ, спричинили соціальну дезорієнтацію.

З іншого боку, приклад ЄС є свідченням існування дієвого соціального капіталу на міжнародному рівні, адже, на наше переконання, так само як і в середовищі суспільств, коли окремі групи засновуються у своїх діях на спільних цінностей та взаємній довірі, і на рівні міжнародних відносин країни ЄС поділяють спільні цінності у певних спільних політиках.

На жаль, Росія, яка вважає себе продовжувачем імперських традицій Царської Росії та СРСР використовує різні методи для того щоб підірвати міжособистісну та інституційну довіру в середині суспільств, а також звести нанівець будь-які намагання регіональної співпраці між країнами. Тактика Кремля є «сіяти» недовіру та соціальну фрагментацію у країнах ЦСЄ для того щоб в соціумах завжди було неспокійно (протести, скандали, загострення протиріч тощо), на фоні яких Росія виглядала як модель успіху та наслідування. З іншого боку, в інтересах Кремля є «сіяння» постійної недовіри до сусідів, для того щоб реальна співпраця між ними, особливо у плані безпеки, була мінімальною. Ця тактика в принципі зрозуміла з геополітичних міркувань, проте механізми реалізації цих процесів в цілому мають соціологічну природу.

Виникають різного роду парадокси. Наприклад, як показують результати студій Євробарометр, у країнах ЦСЄ починаючи з 2014 р. зростає рівень недовіри до своїх безпосередніх сусідів, проте рівень довіри до ЄС в цілому є на високому рівні. Тобто, в тому числі країни Ініціативи трьох морів дивляться з певною підозрою на своїх сусідів, проте віддалена, неперсоналізована довіра до ЄС є на високому рівні. Цим користується Росія, яка намагається через ЗМІ та соціальні мережі на основі присутніх кліважів стимулювати історичні ресентименти соціальних груп. Формується загальний суспільний запит на певний тип поведінки дипломатів, президентів, голів парламенту тощо, через вибори соціальні настрої передаються політичному класу і стереотипи суспільства починають впливати на зовнішню політику держав.

На жаль, дослідження Євробарометр опубліковані у лютому 2020 р. присвячені громадянському суспільству показують існування значного відриву колишніх комуністичних країн членів ЄС від решти держав у плані участі в акціях громадських організацій, у певних питання індикатори таких країн як Болгарія або Угорщина значно погіршились.

Російський неоімперіалізм, як і російський історичний імперіалізм, був і є направлений проти накопичення соціального капіталу у країнах ЦСЄ. «Сіяння» недовіри відбувається через медіа та соціальні мережі, через заяви політиків та різного роду політичні або економічні проєкти. Ефектами цієї політики, в термінах соціального капіталу є: генералізована недовіра жителів Придністров’я до рішень офіційного Кишинева, боязнь перед «фашистською / американською Україною» та «румунізованою Р.Молдова», несприйняття жителями прикордоння стратегічних проєктів у зв’язку з недовірою до сусідів, у зв’язку з суперечливими сторінками історії у минулому, формування образу кривавого Києва, Тбілісі та Кишинева у сепаратистських регіонах підтриманих Москвою, існування ізольованих інформаційних просторів в раніше спільних історичних середовищах, відсутність реальних амбітних проектів між країнами ЦСЄ, загострення суперечок щодо політичних символів минулого і теперішнього. Процеси фрагментації часто підсилені націоналістичними поглядами на міжнародні відносини, а це призводить до занурення в національну історію, а не в успішні спільні проєкти майбутньою.

Вихід із цього порочного кола лежить через інформування суспільства про сусідів, через спільні медійні платформи, комунікацію та контакт, активізацію економічної діяльності на прикордонні спочатку в рамках невеличких проектів, через повну відмову від дискурсу та кліше навіяних неоімперськими центрами. Це дозволить накопичити соціальний капітал та не дозволити здійснювати соціальну фрагментацію ззовні у країнах ЦСЄ.

На жаль, як показує історія, країни ЦСЄ найчастіше згуртовуються не в рамках спільних проєктів солідарності, а в рамках проєктів спільної фрустрації перед Імперією, яка ставить під знаком запитання їх безпеку. А чи можуть бути дієвими і успішними проекти страху перед спільним ворогом, питання дискусійне.

Герман Марін, кандидат політичних наук, директор Інституту Політичних Студій та Соціального Капіталу, головний редактор часопису «BucPress», Чернівці, Україна