• середа 23-го вересня 2020
  • Меню

Привид «українського майдану» бродить по Білорусі: як Росія намагається втягнути Україну в білоруські вибори

05:07, 5-го серпня 2020 · Джерело: institutedd.org

Привид «українського майдану» бродить по Білорусі: як Росія намагається втягнути Україну в білоруські вибори
Одним із улюблених занять російської пропаганди давно став пошук «українського сліду» в міжнародних процесах.

При цьому, автори подібних фейків часто не заморочуються пошуком аргументів, що хоча би були схожими на логічні доводи – воно і не дивно, адже в інформаційних операціях впливу акцент завжди робиться на емоції, а не раціональність. Куди важливішим є створення потрібного образу і використання його у власних цілях. Саме таким часто виступає конструкт «українського майдану», коли йдеться про масові суспільні протести в тій чи іншій країні. Можемо, до прикладу, згадати протистояння на вулицях Гонконгу з центральною китайською владою, коли на російських пропагандистських ресурсах активно намагалися переконати про буцімто розпалювання протестів «українськими радикалами». Аналогічно з цьогорічними липневими протестами в Сербії. Водночас найчастіше все зводиться власне до проведення аналогій з подіями Майдану 2013-2014 років в Україні. Ціллю цього є закріплення в суспільній свідомості образу України як охопленої в подальшому постійним політичним хаосом і протиставлення їй Росії як прикладу «політичної стабільності». Особливо сильно подібний образ діє на політичних лідерів, які тривалий час утримують владу і не збираються її віддавати комусь. Так, вже 9 серпня відбудуться президентські вибори в Білорусі, ситуація щодо яких розвивається дуже динамічно. 

Білоруський президент Олександр Лукашенко, який перебуває у владі з 1994 року, розраховує на те, щоб знову переобратися. Однак цього разу ситуація виглядає для нього справді складною. Ще в червні глава Білорусі у висловлюваннях на тему виборів активно використовував термін «майдану» для перестороги про можливість протестів, що можуть вилитися в збройне протистояння. Все це супроводжувалося зняттям з виборчих перегонів і затриманням блогера Сергія Тихановського, який претендував на роль лідера вуличної політики, та аналогічні дії по відношенню до Віктора Бабаріко, колишнього топменеджера «Белгазпромбанку» (дочірній банк російського «Газпромбанку»), котрий міг стати основним конкурентом чинного президента Білорусі. Попри те, що на прикладі останнього Лукашенко заявив про зовнішніх «ляльководів», які власне і намагаються організувати «майдан», в російських пропагандистських ресурсах у публікаціях на тему білоруських виборів згадували історію затримання на українсько-білоруському кордоні в травні 2017 року авто зі зброєю і боєприпасами. Згадка історії дворічної давності вказувала на намагання вплести її в сьогоднішній контекст. 

Просуванню Росією потрібного наративу з метою втягнення України у політичний процес у сусідній нам державі суттєво завадило затримання 29 липня 32-ох бойовиків зі сумнозвісної російської приватної військової компанії «Вагнер», що фінансується так званим «поваром Путіна» Пригожиним. З російського боку були вкинуті різноманітні версії причин присутності «вагнерівців» у Білорусі - від використання держави як транзитної для перекидання бійців у зону проведення військових операцій до складної політичної гри Лукашенка і Путіна (особливо активними у поширенні відповідних меседжів стали популярні телеграм-канали, які пов’язують з російськими спецслужбами). Однак в результаті допитів затриманих на офіційному рівні з білоруського боку все частіше звучало переконання, що ціллю підрозділу була власне дестабілізація під час виборчого процесу. Так, під час звернення до Національних зборів (парламенту) Лукашенко прямо закликав Росію припинити брехати у ситуації з затриманням і не підривати обстановку в країні. Подібні заяви підкріплюються непідтвердженою поки інформацією про перекидання білоруської військової техніки на кордон з Російською Федерацією та про раптове оголошення військової мобілізації, про що повідомляють все ті ж російські телеграм-канали. 

Елементом гри Кремля може стати намагання підштовхнути України до однозначної підтримки білоруської опозиції. Попри усунення основних політичних конкурентів з виборчої гонки, багатотисячні мітинги в підтримку Світлани Тихановської, кандидатки в президенти і дружини затриманого блогера Тихановського, свідчать про високий політичний градус напруги перед днем голосування. Поляризацію суспільства Росія охоче використовує для проведення потрібних операцій задля просування власних інтересів, прикладів чого існує безліч. Симптоматичною виглядає поява у Києві білоруського опозиційного активіста, ресторатора Вадима Прокоп’єва, котрий назвав Україну «зручним місцем для координації білоруської опозиції». Згодом тут також з’явився і знятий з виборів білоруською Центральною виборчою комісією Валерій Цепкало, котрий до того перебував у Росії. В ефірі українського телеканалу він заявив, що «майдан» в Білорусі провокує сам Лукашенко. 

Не можна однозначно стверджувати, що опозиція політичному режиму Лукашенка перебуває повністю під російським контролем, однак штучне підштовхування до позиції, щоб Київ прямо підтримав альтернативну кандидатуру, натомість Москва запропонувала підтримку білоруському лідеру, щоб, мовляв, уникнути білоруського «майдану» - виглядає ймовірним варіантом загострення ситуації. Так, з’являється інформація, що білоруський кордон з українськими паспортами перетинають жителі з окупованих територій Донбасу. В такому випадку, поява «українців», що вчиняють провокації на білоруських виборах (тим самим, приглушивши скандал довкола затримання бойовиків ПВК «Вагнер») – може бути справою техніки. 

Щодо протистояння у білоруських виборах офіційний Київ має зайняти однозначну позицію нейтралітету і невтручання. На дипломатичному рівні потрібно продовжувати наполягати на видачі Мінськом тих бійців «Вагнера», котрі брали участь у бойових діях на Донбасі. Натомість розвиток українсько-білоруських відносин має ґрунтуватися на інституційному рівні, що не буде узалежнюватися від прізвища президента Білорусі, хто би ним не став після цьогорічних виборів. Тому вдалим рішенням з боку Києва є запрошення Мінська долучитися до «Люблінської трикутника», нової ініціативи, покликаної зміцнювати регіональне співробітництво. 

Автор: Павло Лодин