• понеділок 20-го вересня 2021
  • Меню

52-га паралель: Білорусь на шляху до «Ганебної стіни»

08:11, 5-го серпня 2021 · Джерело: institutedd.org

52-га паралель: Білорусь на шляху до «Ганебної стіни»
38-ма паралель північної широти, мабуть, є чи не найвідомішою умовною лінією на поверхні північної півкулі нашої планети. Адже саме ця паралель проходить приблизно посередині Корейського півострову, розділяючи на Північну та Південну Кореї, а по суті будучи кордоном між двома антагоністичними політичними і економічними системами.

Фактично, та частина півострову, що розташована на північ від демаркаційної лінії, знаходиться у полоні жахливого деспотичного режиму й перебуває у списку найбідніших економік світу, будучи майже повністю ізольованою. Адже понад півстоліття КНДР перебуває під гнітом ембарго й не може мати легальних торговельних, ділових і інших відносин зі США та її союзниками.

Частина, що знаходиться південніше 38-ї паралелі, — Республіка Корея — є країною з високорозвиненою економікою. Вона знаходиться у другій десятці найуспішніших світових потуг й продовжує динамічно розвиватися.

Разюча різниця між двома сусідніми державами, які у минулому були єдиним цілим, сформувалася ще у період «холодної війни», коли в результаті протистояння США і СРСР Корея була поділеною й кожна з її частин потрапила в абсолютно протилежні умови розвитку. Північна опинилася у комуністичному блоці, південна — капіталістичному, а відтак 38-ма паралель надовго стала символом суперництва двох непримиренних світоглядів.

Свого часу подібну роль відігравав й Берлінський мур, що відокремлював Західний Берлін від Східного. Після падіння «Ганебної стіни», як цей комплекс свого часу назвав федеральний канцлер Німеччини Віллі Брандт, Європейський континент на певний час позбувся жорстких ліній розподілу. На відміну від свого східноазійського «побратима», який досі існує й час від часу нагадує про себе.

Втім, в останні місяці Європа знову зіткнулася з рецидивом появи в самому її центрі ліній розмежувань. Однією з яких може виявитися 52-га паралель північної широти, що приблизно співпадає з кордоном між Україною та Білоруссю (до речі, саме 52-ю паралеллю проходила частина Берлінського муру). Це ж стосується і кордону «Білорусь-ЄС/НАТО».

Початок останнього різкого загострення у відносинах між Заходом і Мінськом розпочався рік тому — 9 серпня 2020 року. Саме тоді відбулися президентські вибори в Білорусі, які, через недопущення до участі та арешти опозиційних кандидатів, спричинили народне невдоволення і масові протести по всій країні.

З перших днів акцій народної непокори, які проходили в мирний спосіб, режим Олександра Лукашенка почав застосовувати надмірне насильство для розгону демонстрантів, що супроводжувалося затриманням активістів. Країна опинилася на межі тотального терору.

Реакція цивілізованого світу, зі зрозумілих причин, не змусила себе довго чекати. США, Канада, Австралія, країни-члени та партнери ЄС і НАТО — у перші ж дні протистояння в Білорусі засудили силові дії режиму. Згодом було введено санкції.

Не залишилася осторонь і Україна, влада якої визнала вибори в Білорусі такими, що не відповідають загальновизнаним демократичним стандартам. Власне після такого демаршу, Лукашенко звинуватив Україну, разом з багатьма іншими державами, у підготовці «сценарію знищення Білорусі», а 52-га паралель перестала бути звичайною лінією системи географічних координат, відокремивши вільний світ від тоталітарного — на зразок корейського аналогу.

А після незапланованої посадки в травні 2021 року у національному аеропорту білоруської столиці літака компанії «Ryanair», коли було затримано та заарештовано колишнього редактора телеграм-каналу «NEXTA» Романа Протасевича, прірва між Білоруссю та Україною лише поглибилася. Адже Київ не тільки засудив ситуацію, а й за дорученням президента Володимира Зеленського зупинив пряме авіасполучення між державами і закрив повітряний простір Білорусі для транзиту українських літаків.

Зрозуміло, що відтоді Україна почала відігравати іще більшу роль вільної гавані для незгодних з білоруським режимом осіб, аніж це було раніше. Тому рішення Арсенія Зданевича, чоловіка білоруської олімпійки Христини Тимановської, і тренера гандбольної команди «Віцязь» Костянтина Яковлєва щодо виїзду в Україну виглядають цілком логічними — що в черговий раз підкреслює тотожність ситуації із тією, що має місце на Корейському півострові, де громадяни КНДР час від часу намагаються залишити свою країну й будь-що потрапити на територію південної сусідки.

Звісно, режим Лукашенка подібне сусідство зовсім не влаштовує. Адже він ще зовсім нещодавно вважав Україну, як і, власне, Білорусь, частиною єдиного пострадянського простору та невід’ємною складовою «русского мира». Навіть попри обрання Києвом прозахідного зовнішньополітичного вектору розвитку.

Тепер же Україна, після солідаризації із демократичним світом щодо подій в Білорусі, почала сприйматися в якості держави, що опинилася у ворожому таборі. А можливе перетворення Києва для опозиційно налаштованих білорусів на своєрідний Сеул — на кшталт тієї ролі, яку південнокорейська столиця відіграє для незгодних з політикою Кім Чен Ина північних корейців — не на жарт розлютило білоруського тирана.

Тому не виключено, що через зазначені обставини, особливо після вибуху олімпійського скандалу в Токіо, спецслужби Республіки Білорусь могли ще більше активізувати свою діяльність на території України, першою жертвою якої міг стати один із засновників громадської організації «Білоруський дім в Україні» Віталій Шишов, який з осені 2020 року проживав у Києві.

З огляду на зазначене, можна не сумніватися, що Лукашенко продовжуватиме вести терористичну діяльність по відношенню до своїх співгромадян. І робитиме він це не лише у самій Білорусі, а й за її межами, зокрема в Україні.

У нашій державі, видається, це добре усвідомлюють. Розуміють зазначене і в інших країнах. Приміром, у Республіці Польща, яка нещодавно запропонувала легкоатлетці Тимановській захист та допомогу.

До речі, історію про втечу білоруської спортсменки влучно прокоментувала британська щоденна газета «Independent». Вона порівняла її із часами «холодної війни» й зазначила наскільки Білорусь відрізняється від сучасної Європи. А також наскільки далеко з тих пір просунулася Польща.

«З усіх небажаних інцидентів, які можна було передбачити на олімпіаді в Токіо, сценарій «холодної війни» був у самому кінці списку. Однак таким є характер того, що відбулося», — наголосила журналістка Мері Дежевскі.

Отже, ситуацію, яку можна спостерігати останнім часом, ніяк інакше, як новим витком міжблокового протистояння не назвати. І, що цікаво, полюси сили ті ж самі, що і три десятиліття тому. Лише з поправкою на те, що лінії розмежування змінилися й одна із них проходить вздовж кордону України — по 52-й паралелі, перетворюючи з боку Білорусі на «Ганебну стіну», з усіма витікаючими наслідками. А це, в свою чергу, як і у випадку із Корейським півостровом (або Німеччиною до падіння Берлінського муру), може перетворити регіон в потенційне поле зіткнення й Україні варто бути готовою до будь-якого сценарію розвитку подій.

Автор
Станіслав Желіховський
кандидат політичних наук, провідний фахівець Дипломатичної академії України імені Геннадія Удовенка при МЗС
Думка авторів та відвідувачів сайту може не співпадати з думкою редакції.