• субота 4-го липня 2020
  • Меню

Історична політика в трикутнику Україна – Румунія – Республіка Молдова (крізь призму ЗМІ)

Андрій Д

01:47, 1-го травня 2020 · Джерело: institutedd.org

Історична політика в трикутнику Україна – Румунія – Республіка Молдова (крізь призму ЗМІ)
Наритив ЗМІ країн Чорноморського басейну, або більш широкого геополітичного простору Чорного Моря, який включає Україну, Румунію та Республіку Молдову залежить від історичної політики тієї чи іншої держави і від подій, які мають важливе значення (іноді суто символічне) для суспільства і політичного класу.

ЗМІ в їх класичному та ідеальному розумінні (якщо використовувати концепцію ідеальних типів Макса Вебера) мають бути віддзеркаленням подій та суспільно-політичної реальності. Проте, від ідеального типу до реального типу є певна відстань якщо говорити про трикутник Україна – Румунія – Республіка Молдова. До речі, само про цей геополітичний трикутник ми говоримо досить мало.

Наратив ЗМІ цих країн щодо історичних подій та історичної пам’яті є досить різним. В Румунії, чия історична політика засновується на концепції історії румунського народу, а не тільки історії державності, наратив ЗМІ є більш-менш однорідним. Події, які мають важливе значення для румунського народу висвітлюються в історичному контексті без великих екзистенціальних дискусій (День Румунії – 1 грудня, становлення Румунії як держави, події присвячені боротьбі народу та воєвод з Османською імперією, висвітлення теми Другої Світової Війни як трагедії румунського народу з явним антирадянським, антикомуністичним наративом, що екстраполюється зараз на Росію як спадкоємниці СРСР). 

Республіка Молдова суттєво відрізняється від Румунії її поляризованим історичним науковим наративом, так і наративом ЗМІ, а історична політика змінюється досить часто в залежності від політичних лідерів, які обирають або прозахідний або проросійський вектор, інакше кажучи зовнішньополітичний вектор детермінує історичний наратив.

Певний час у школах викладалася історія румунів, а Республіка Молдова розривалася у ЗМІ та в шкільних підручниках за моделлю Австрія – Німеччина. Тобто, один народ – дві окремі держави. Потім, з поверненням до влади Комуністичної Партії, а згодом Партії Соціалістів, від цього принципу почали відмовлятися і заклади освіти та ЗМІ підконтрольні цим партіям почали підсилювати наратив акцентований на «молдовському народі», «молдовській мові»  та історичній ролі радянської армії, яка визволила Молдову від румунських та німецьких загарбників.

З іншого боку, залишились інші ЗМІ, які мають зовсім інший наратив: радянська армія є загарбницькою, не існує жодної молдовської мови, вона є діалектом румунської, комунізм приніс Молдові депортації та одні страждання, винуватцем Придністровського конфлікту є одна лише Росія і жодних інших варіантів не існує. Констатуємо в Молдові співіснування різних, часто протилежних наративів. Існує кліваж на рівні історичної пам’яті: одні ЗМІ (підконтрольні Росії) транслюють парад присвячений 9 травня і тут історична пам'ять використовується як зброя, інші ЗМІ  – показують події присвячені Дню Європи, одні транслюють проповіді православної церкви підпорядкованої Російському Патріархату, а інші – Митрополії Бессарабії, що підпорядкована Румунському Патріархату. Ця ситуація щодо сприйняття минулого та висвітлення історичний подій  тісно пов’язана з стратегічними планами Молдови як держави. 

Україна у цьому порівняльному трикутнику займає середню позицію. Наратив ЗМІ не є типовим і однорідним як у Румунії, з іншого боку, кліваж не є таким глибоким як у Республіці Молдова, але він так само присутній. Слід лише згадати окремі дискусії щодо радянських героїв та українських героїв націоналістів в контексті їх сприйняття на заході та сході України.  Присутні звичайно спільні проблеми щодо сприйняття минулого через висвітлення подій, особливо тих які стосуються колишніх радянських свят: 9 травня, 23 лютого тощо.

Збереження зв’язку між споживачем інформацій та певними подіями з минулого через медійний інтерес до свята 9 травня, наприклад, є в інтересах країн, які хочуть цивілізаційно утримати постсоціалістичні країни у своїх тенетах. Мова йде, звичайно, про Росію. На відміну від України, у Молдові не заборонені російські соціальні мережі та електронні сервіси та антивіруси, те що з нашої точки зори, послаблює інформаційний незалежний простір цієї держави.

У Придністров’ї, наприклад, у школах викладається історія з точки зору окремого придністровського народу, який не має нічого спільного з Р.Молдова, окрім кордону, а анексія 1812 Російською імперією історичної Бессарабії є «шансом для розвитку регіону у порівнянні з анахронічною відсталою Османською Імперією». Щось подібне чекає й на Україна якщо говорити про окуповані частини Донбасу та Крим. ЗМІ у Придністров’ї копіюють цей офіційний наратив, який в контексті українсько-російського конфлікту, окреслює двох ворогів Тирасполя: з одного боку Румунію, яка хоче румунізувати Молдову, з іншого боку – Україну, яка «не така дружня до Росії» як раніше і «потрапила під вплив США». Ці замкненні геополітичні простори створюють власні історичні екзистенціальні міфи, власні медійні наративи, які спираються на атавізмах, те що більше ускладнює суспільно-політичну дійсність. 

На жаль, спроби знайти вихід з цих ситуацій шляхом заборон на політичному рівні не завжди є ефективними, а співпраця на рівні істориків, науковців та ЗМІ щодо формування консенсусного історичного медійного наративу в транскордонному просторі є мінімальною, адже ці держави також мають проблемні теми, сторінки табу в спільній історії, вирішення яких є в інтересах трикутника Україна – Румунія – Республіка Молдова. Інакше, за умов гібридної війни, країни будуть ворогувати між собою, а користуватися цим будуть треті сили. 

Окрім цього, спільний наратив потрібно будувати і на основі інформаційного зближення трьох країн. Без постійних кореспондентів суспільних мовників України, Р.Молдови та Румунії у сусідніх державах, без спільних медійних хабів щодо обміну інформацією, ці країни ризикують існувати поряд, не маючи почуття довіри одна до одної. Тому, історичний наратив переплітається з  політичними та стратегічними темами сучасності. Над цим варто працювати як на рівні культурної та економічної дипломатії, так і на рівні інститутів громадського суспільства та медійних стратегій. 

Автор: Герман Марін

Герман Марін

Герман Марін, кандидат політичних наук, головний редактор часопису «BucPress», політолог, журналіст, перекладач (Україна)