• понеділок 20-го вересня 2021
  • Меню

100 років конфронтації: від Риги до Анкориджу

12:31, 26-го березня 2021 · Джерело: institutedd.org

100 років конфронтації: від Риги до Анкориджу
Сто років тому, а саме 18 березня 1921 року, у Ризі було підписано договір, який формально закінчив польсько-радянську війну. Угода санкціонувала поділ українських і білоруських земель між Польською Республікою та Радянською Росією і фактично анулювала Варшавський договір 1920 року (так званий договір Пілсудський – Петлюра).

Втім, насправді Ризький мир не лише приніс зміни до парадигми Балто-Чорноморської осі, а й фактично розділив Європу на дві світоглядні системи і, без перебільшення, увесь повоєнний світ. Система Європейського концерту відійшла у минуле, а людство ввійшло в епоху перманентної глобальної конфронтації.

Промова Вінстона Черчилля, вимовлена ним 75 років тому (5 березня 1946 року) у Фултоні (Міссурі, США), вважається радянською та російською історіографією, а фактично пропагандою, маніфестом «холодної війни». І що саме цей виступ слід вважати точкою відліку міжблокового протистояння.

Однак, за багатьма ознаками, «холодна війна» розпочалася іще задовго до зазначеної події — після закінчення Першої світової та польсько-радянської війн. Саме після укладення Ризького миру і інших подібних договорів прозахідний вектор розвитку, який до революційних подій 1917 року все ж таки мав місце в Росії, канув у Лету.

Міжвоєнний період «холодної війни» дав можливість червоній Москві, шляхом майстерного використання м’якої сили й наслідків світової кризи, уміло на свою користь розвернути настрій і народних мас, і частини західних еліт. В результаті Захід виявився ослабленим, через що єдиного походу на СРСР у нього не вийшло. Поляризація поступово почала отримувати чіткіших форм.

Потім планетою прокотилася Друга світова війна, а за нею й «класичне» міжблокове протистояння, з супровідними гонкою озброєнь, шпигунськими скандалами, Карибською кризою, локальними конфліктами, тощо. Воно тривало протягом наступних сорока п’яти років аж до повного краху СРСР та ОВД.

Період з 1991 по 2001 рік був своєрідним тріумфом Заходу. Перемога у «холодній війні», швидкий економічний підйом, розширення зони військово-політичного впливу у східному напряму, стрімкий сплеск в сфері розвитку інформаційних технологій — були тими факторами, які вигідно виділяли ліберально-демократичний світ на чолі зі США з-поміж інших.

Втім, терористичні атаки на території США 2001 року дещо похитнули домінуючу роль Заходу. А подальші події продовжили процес підточення його безумовного лідерства.

Найбільш виразно засвідчили події в епоху президенства Джорджа Буша-молодшого та Барака Обами. Адже саме тієї пори Росія задумалася над поверненням у велику геополітичну гру, приміром чого може служити як Мюнхенська промова Володимира Путіна, так і розв’язання військових кампаній на території Грузії та України, що на тлі відмови у наданні Тбілісі і Києву ПДЧ НАТО можна вважати кризою колективного Заходу.

Епоха Дональда Трампа — взагалі окрема історія. Скандали довкола розслідування спецпрокурора Роберта Мюллера, конфлікт з американськими розвідувальними службами, дві процедури імпічменту й, звісно, штурм Капітолію — фактори, які на довгі роки підірвали авторитет Америки, паралельно надавши можливість таким державам як Росія і Китай грати все більш самостійну гру.

Втім, перемога на минулорічних президентських виборах Джозефа Байдена, схоже, сплутала Москві та Пекіну усі карти. Адже зовнішня політика США, за всіма ознаками, знову фокусуватиметься на глобальному лідерстві, яке країна почала втрачати за президентства Трампа. Вашингтон, як і 30 років тому, знову націлений на відновлення провідної ролі США в міжнародних альянсах та зближенні із союзниками.

Вочевидь, така ситуація не до вподоби РФ і КНР й США це добре розуміють. Як і чудово усвідомлюють майже неминучість рецидиву «холодної війни».

Недаремно представників Росії та Китаю цьогоріч навіть не було запрошено на Мюнхенську конференцію з безпеки. Ба більше, на цьому міжнародному заході Байден виголосив власну Мюнхенську промову, яка була неначе відповіддю на вищезгадану промову Путіна 2007 року, що свого часу, власне, й поклала початок поділу світу на нові сфери впливу.

Події останнього часу добре демонструють стан загострення між сучасними центрами сили. Так, 18 березня 2021 року в Анкориджі (Аляска, США), через день після того, як президент Байден публічно назвав Путіна вбивцею і рівно через 100 років після укладення Ризького договору, відбулися перемовини між високопоставленими американськими та китайськими дипломатами, що було вперше після приходу у Вашингтоні нової адміністрації.

Втім, від самого початку атмосфера переговорів була помітно нервовою. Сторони те й робили, що обмінювалися звинуваченнями одна одної.

Державний секретар США Ентоні Блінкен звинуватив КНР в кібератаках, економічному шантажі американських союзників, порушеннях прав людини у Гонконзі, утиску уйгурів, а також зазначив, що дії Піднебесної загрожують глобальній стабільності. Секретар керівної групи із закордонних справ при ЦК КПК Ян Цзечі, у свою чергу, відповів на це 15-хвилинною промовою, в якій розкритикував «слабку демократію» в США, утиски меншин, а також американську зовнішню і торгову політику.

Таким чином, вищезазначені переговори не принесли позитивного прориву. Навпаки, вони ще більше загострили й без того напружені відносини між державам, через що Анкоридж, як і свого часу Рига, став місцем відкриття нової сторінки в історії людства, а саме чергової глобальної конфронтації. Й подальші події стали яскравим доказом цього.

Так, вже через кілька днів після анкориджської зустрічі, а саме 22 березня, верховний представник Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки Жозеп Боррель заявив, що Рада ЄС запроваджує санкції проти 11 людей з Китаю, Північної Кореї, Лівії, Південного Судану, Еритреї та Росії. Після Євросоюзу до обмежувальних заходів проти КНР приєдналися Велика Британія, США і Канада.

Ба більше, навіть подальші поїздки учасників переговорів на Алясці географічно продемонстрували, де є чия сфера впливу. Так, Блінкен відвідав Брюссель, де взяв участь у дводенній нараді НАТО, на якій, зокрема, заявив, що зростання КНР в військовій сфері й російські спроби дестабілізувати Захід є загрозами, які вимагають об’єднання НАТО. А під час зустрічі Блінкена з Боррелем було домовлено надалі координувати дії ЄС та США для спільної протидії викликам, які створює поведінка РФ.

У той же час відбулася зустріч міністрів закордонних справ Китаю і Росії, які посеред критики й санкцій Заходу виступили з демонстрацією єдності. Так, Ван Ї та Сергій Лавров відкинули західну критику, а запроваджені американо-європейські санкції главою МЗС РФ були названі «нелегітимними».

Отже, останні події, що припали на столітній ювілей підписання Ризького договору, немовби розписують старий сюжет на новий лад. І в центрі цього сюжету виступає чергова конфронтація всепланетарного масштабу.

Чим саме протистояння сторін закінчиться й чи закінчиться в осяжному майбутньому взагалі — покаже час. Однак, не виключено, що ситуація, яка складається на міжнародній арені, може мати для людства доволі драматичні наслідки.

Автор
Станіслав Желіховський
кандидат політичних наук, провідний фахівець Дипломатичної академії України імені Геннадія Удовенка при МЗС
Думка авторів та відвідувачів сайту може не співпадати з думкою редакції.